Новини - Андрій Любомирович Войницький

— Данило Кисленко, журналіст, інформаційна агенція «Tower news». Я здійснюю у цій справі журналістське розслідування. І у мене є вагомі підстави вважати, що Софія Купер регулярно зустрічається з цим Сашею. Тобто мені відомо, що вона бачиться з хлопцем, який пов’язаний з торгівлею наркотиками, а його зовнішність підходить під опис того Саші, про якого йде зараз мова. Я не можу розкривати своїх джерел, але прошу суд узяти це до уваги.

І тільки коли я закінчив свій спіч, мене накрило. Що ж це я роблю? Вони ж почнуть мене розпитувати! А у мене є навіть Сашин телефон! Мені доведеться визнати, що я купляв у нього наркотики, і розповісти, що я сам добре його знаю! Я піду свідком у справі, і сам Бог не знає, до чого все це призведе...

Жаху в очах Соні наче не бувало — він цілком перейшов до мене. Зараз в оченятах цієї лагідної кицьки мигтіли лише пекельні вогники жіночого сказу, але вона міцно тримала його на повідку. Втім, мої страхи були марні — сивий не став мене ні про що розпитувати, просто подивився крізь лінзи окулярів на Соню:

— Що ви на це скажете, Софіє Павлівно?

Вона не опиралася:

— Це правда. Ми з ним іноді бачимося.

— Отже, ви добре його знаєте?

— Я взагалі нічого про нього не знаю! — вигукнула Соня.— Нічого, розумієте? Це найпотаємніша людина в моєму житті! Для мене він і зараз загадка!

— Коли ви бачилися востаннє?

— Три тижні тому.

Сивий наче й забув, що надав адвокату підсудного слово, і сам продовжив допит:

— Він пов’язаний зі збутом наркотиків?

— Можливо,— відповіла Соня після паузи.— Я бачила у нього колись марихуану.

— Вам відомо, як його відшукати?

Соня гаяла з відповіддю. Чорнявий не витримав:

— Свідок Купер, відповідайте прямо: телефон, домашня адреса, місце роботи чи навчання!

— І пам’ятайте, що ви під присягою! — додав сивий.

— Я нічого цього не знаю! — заволала Соня майже в істериці.— Скільки разів казати? Мені не відомо, де він навчається! Я маю лише номер його телефону.

— Назвіть! — загарчав чорнявий, посунувшись уперед.

Соня зітхнула, взяла сумочку, покопалася в ній, знайшла білосніжний айфон, відшукала номер і нарешті виголосила:

— Ось, записуйте! Нуль дев’яносто три, вісімсот сімнадцять, шістдесят шість, п’ятнадцять... Тільки майте на увазі, він не завжди на дзвінки відповідає! Я сама три тижні не можу до нього додзвонитися!

Секретар швидко заклацав клавіатурою. Я перевірив — це був справжній номер.

— Секретарю, зафіксували? — поцікавився сивий.— Прокуроре?

— Пішли довгі гудки! — радісно вигукнув раптом сумний чоловічок. Він уже, як виявилося, надзвонював за вказаним номером, щільно притискаючи до вуха стареньку «Нокію».

— Ну Артеме Івановичу...— поморщився сивий.— У нас тут суд, а не цирк. Давайте за порядком...

— Не відповідає...— сумно констатував, засмутившись, цей дивний член судової колегії. Певний час у залі, що затамував подих, ще чулися наполегливі гудки з його телефону, нарешті й вони зникли. Артем Іванович винувато сховав «Нокію».

Сивого, схоже, цей недоречний дзвінок дуже роздратував.

— У адвоката є ще питання? — квапливо спитав він.

Світлицька у цю мить чомусь дивилася не на суддю, а у зал. Здавалося — просто на мене. Від цього мені знову стало не по собі, кортіло щось сказати або зробити, але я не міг зрозуміти, що саме.

— Поки що немає, ваша честь,— вимовила вона не надто впевнено.

Сивий відвернувся.

— Нові питання можуть виникнути під час подальшого судового розгляду,— продовжила Світлицька, тепер звертаючись безпосередньо до Соні Купер.— Тому я би попросила свідка у найближчий час не залишати межі міста...

— Це що, підписка про невиїзд? — огризнулася Соня Купер.

— Дослухайтесь до слів адвоката,— вагомо відповів замість Світлицької сивий.— А зараз суд, порадившись на місці, оголошує перерву у судовому засіданні...

На сходах мене окликнув дуже знайомий жіночий голос. Я відразу не затямив, чий він, майнула чомусь думка про Соню Купер — після оголошення перерви я підсвідомо шукав її в натовпі, але тільки-но присутні почали залишати зал, вона миттю розчинилася у натовпі.

— Даню!

До мене наближалася Світлицька, обережно оминаючи телевізійників, що метушилися зі своїми триногами та кабелями. Ще здалеку вона поманила мене до себе: