Нарцис і Ґольдмунд - Герман Гессе
Наступного дня він сидів у своїй кімнаті, схилившись над столом, і намагався трохи помалювати, коли Нарцис зайшов провідати його. У дверях він зупинився і сказав:
– Мені передали, що ти повернувся. Слава богу, я дуже радий. Оскільки ти не відшукав мене, я прийшов до тебе сам. Чи я заважаю тобі працювати?
Він підійшов ближче; Ґольдмунд відірвався від свого паперу і подав йому руку. Хоч Еріх і підготував його, він страшенно перелякався від вигляду друга. Той привітно посміхнувся йому у відповідь:
– Так, я знову тут. Вітаю тебе, Нарцисе, ми давненько не бачилися. Вибач, що я ще не відвідав тебе.
Нарцис подивився йому в очі. Він теж побачив не тільки згасання і жалюгідну в’ялість цього обличчя, він побачив також інше, цю надзвичайно приємну ознаку спокою, ба навіть байдужості, смиренності й хорошого старечого настрою. Досвідчений знавець людських облич, він бачив також, що цей такий відчужений і такий інакший Ґольдмунд не зовсім присутній тут, що або його душа віддалилася від дійсності і перебуває на шляхах мрій, або вона вже стоїть при вході у потойбіччя.
– Ти хворий? – запитав він обережно.
– Так, і хворий теж. Я захворів ще на початку своєї подорожі, вже в перші дні. Але ж ти розумієш, що мені не хотілося відразу повертатися додому. Ви б мене неабияк висміяли, якби я повернувся так швидко і знову поставив би в куток свої чоботи для верхової їзди. Ні, цього мені не хотілося. Я поїхав далі і ще трохи потинявся, мені було соромно, що подорож мені не вдалася. Я переоцінив себе. Отже, мені було соромно. Ну, ти ж розумієш, ти такий розумний чоловік. Вибач, ти щось запитав? Просто чортівня якась, я весь час забуваю, про що йдеться. Але з моєю матір’ю, це у тебе добре вийшло. Було досить боляче, але…
Його белькотіння згасло в посмішці.
– Ми вилікуємо тебе, Ґольдмунде, тобі нічого не бракуватиме. Але що ж ти не повернувся одразу, коли тобі стало погано! Тобі аж ніяк не варто нас соромитися. Ти повинен був негайно повернутися.
Ґольдмунд засміявся.
– Так, зараз я розумію. Я не наважився так просто повернутися. Це було б ганьбою. Але ось я прийшов. І зараз зі мною все гаразд.
– Тобі було дуже боляче?
– Боляче? Так, болю вистачало. Але, бачиш, біль – це добре, він змусив мене взятися за розум. Тепер мені не соромно, навіть перед тобою. Тоді, коли ти зайшов до мене у в’язницю, щоб врятувати мені життя, я мусив добряче зціпити зуби, так мені було соромно перед тобою. Зараз це зовсім минулося.
Нарцис поклав йому руку на плече, він одразу замовк і, посміхаючись, заплющив очі. Він мирно заснув. Збентежений, настоятель пішов покликати монастирського лікаря, отця Антона, щоб він подивився хворого. Коли вони повернулися, Ґольдмунд спав, сидячи за своїм столом для малювання. Вони перенесли його на ліжко, лікар залишився біля нього. Він був безнадійно хворий. Його віднесли в одну з лікарняних палат, Еріха призначили постійно чергувати біля нього.
Вся історія його останньої подорожі так ніколи й не розкрилася. Дещо він розповів, про дещо можна було здогадатися. Часто лежав він байдужий, іноді його лихоманило, і він заплутано говорив, часом приходив до тями, і тоді щоразу кликали Нарциса, для якого ці останні розмови з Ґольдмундом стали дуже важливими.
Деякі уривки з Ґольдмундових розповідей і сповідей передав Нарцис, інші Еріх.
– Коли почався біль? Це було ще на початку моєї подорожі. Я їхав лісом і впав разом з конем, впав у струмок і цілу ніч пролежав у холодній воді. Там, усередині, де зламані ребра, з того часу й болить. Тоді я був ще не дуже далеко звідси, але не хотів повертатися, це було несерйозно, але я подумав, що це виглядатиме комічно. Отже, я поїхав далі, а коли через біль уже не міг їхати верхи, то продав коня і потім довго лежав у шпиталі. Тепер я залишуся тут, Нарцисе, мені вже не до верхової їзди. І не до мандрів. І не до танців, і не до жінок. Ех, інакше б я ще довго блукав, ще кілька років. Та коли я побачив, що там, за стінами монастиря, немає для мене більше жодних розваг, я подумав: перш ніж віддати Богові душу, треба ще трохи помалювати і зробити кілька статуй, адже хочеться мати хоч якусь радість.
Нарцис сказав йому:
– Я такий радий, що ти повернувся. Мені тебе так бракувало, я щодня думав про тебе і часто боявся, що ти більше не захочеш повернутися.
Ґольдмунд похитав головою:
– Ну, не така вже й велика втрата.
Нарцис, чиє серце пекло від болю й любові, повільно нахилився до нього і зробив те, чого не робив ніколи за багато років їхьої дружби, він доторкнувся своїми губами до Ґольдмундового волосся і чола. Спочатку здивовано, потім схвильовано Ґольдмунд зауважив, що трапилося.
– Ґольдмунде, – прошепотів друг йому на вухо, – пробач, що я раніше не міг тобі цього сказати. Я мав сказати тобі це, коли знайшов тебе тоді у в’язниці, в резиденції єпископа, або коли побачив твої перші статуї, або ще якось. Дозволь мені сказати тобі сьогодні, як сильно я тебе люблю, як багато ти завжди для мене значив, наскільки багатим зробив моє життя. Для тебе це не має такого значення. Ти звик до любові, для тебе вона не рідкість, адже так багато жінок кохали й балували тебе. У мене це інакше. Моє життя було бідне на любов, найкращого мені бракувало. Наш настоятель Даніель сказав мені якось, що вважає мене пихатим, ймовірно, він мав рацію. Я не ставлюся до людей несправедливо, намагаюся бути порядним і терпимим до них, але я ніколи їх не любив. З двох учених в монастирі вченіший мені миліший; ніколи я не любив слабкого вченого, незважаючи на його слабкість. Якщо
