Нарцис і Ґольдмунд - Герман Гессе
Зате одного разу Ґольдмунд приголомшив його проханням висповідатися йому.
– Досі я не міг змусити себе, – зізнався він, – я здавався собі надто нікчемним, я почувався перед тобою і без того досить приниженим. Зараз мені легше, я маю свою роботу, і я більше не нікчема. І якщо вже я живу в монастирі, то хотів би долучитися до його звичаїв.
Він відчував, що зараз саме час це зробити, і не хотів більше зволікати з цим. Та й у блаженному житті перших тижнів, віддаючись поверненню і юнацьким спогадам, а також у розповідях Еріху про минуле життя воно набуло певної впорядкованості і ясності.
Нарцис прийняв його на сповідь без урочистості. Вона тривала близько двох годин. З незворушним обличчям слухав настоятель про пригоди, страждання і гріхи свого друга, поставив кілька питань, жодного разу не перебив і навіть ту частину сповіді, в якій Ґольдмунд зізнавався у своїй зневірі в Божу справедливість і доброту, вислухав байдуже. Він був зворушений деякими зізнаннями сповідника, він розумів, скільки разів той відчував потрясіння і жах і як близько він часом був до загибелі. Потім він знову посміхався і був розчулений наївною дитинністю друга, коли той каявся і переживав через свої неблагочестиві помисли, які порівняно з його власними сумнівами і безоднями думок були невинними.
На Ґольдмундів подив і навіть розчарування, духівник не сприйняв його безпосередні гріхи як надто тяжкі, але нещадно вичитав його за зневагу до молитви, сповіді і причастя. Він наклав на нього єпитимію: чотири тижні перед причастям жити помірно і цнотливо, слухати щоранку першу заутреню, а щовечора тричі читати «Отче наш» і один раз хвалу Богородиці.
Після цього він сказав йому:
– Я попереджаю і прошу тебе не легковажити цією єпитимією. Не знаю, чи ти ще пам’ятаєш текст меси. Ти повинен стежити за кожним словом і перейматися їх змістом. «Отче наш» і деякі символи я сьогодні й сам промовлятиму з тобою і скажу, на які слова і значення потрібно звернути особливу увагу. Святі слова не можна вимовляти і слухати як звичайні. Якщо ти впіймаєш себе на тому, що машинально промовляєш слова, а це трапляється частіше, ніж ти думаєш, тоді, згадавши моє застереження, ти повинен почати спочатку і так вимовляти слова, так приймати їх серцем, як я тобі покажу.
Або це був просто щасливий випадок, або настоятель так добре розумівся на психології, але після цієї сповіді й єпитимії у Ґольдмунда розпочався період наповненості й спокою, який його надзвичайно тішив. Незважаючи на роботу, сповнену напруження, переживань і задоволень, він щоранку і щовечора звільнявся від денних хвилювань завдяки добросовісному виконанню нескладних духовних вправ і всім своїм єством звертався до вищого порядку, який виривав його з небезпечної самотності творця, залучаючи, немов дитину, до Царства Божого. Якщо битву за свій твір він мусив витримувати самостійно, віддаючи їй усі свої фізичні й душевні сили, то богослужіння постійно повертало його до невинності. Якщо під час роботи він часто бував до нестями, збуджений від люті й нетерпіння або захоплений до насолоди, то в благочестиві молитви він занурювався, як у глибоку прохолодну воду, яка змивала з нього пиху захвату так само, як і пиху відчаю.
Це вдавалося не завжди. Іноді вечорами, після завзятої роботи, не в змозі заспокоїтися й зібратися, він кілька разів забував про свої вправи, і частенько, коли намагався поринути в молитви, йому дошкуляла думка, що читання молитов – це не більше ніж дитяче домагання Бога, якого немає зовсім або який все одно не може йому допомогти. Він поскаржився на це другові.
– Продовжуй, – сказав Нарцис, – ти пообіцяв і маєш дотримуватися. Ти не повинен думати про те, чи чує Бог твою молитву або чи взагалі є Бог, як ти собі його уявляєш. Так само ти не повинен думати й про те, чи дитячі твої зусилля. Порівняно з тим, до кого звернені наші молитви, всі наші справи дитячі. Ти повинен геть заборонити собі ці дурні інфантильні думки під час молитви. Ти повинен читати свій «Отче наш» і свою хвалу Діві Марії і віддаватися цим словам, наповнюватися ними так, як коли ти, наприклад, співаєш або граєш на лютні, адже тоді ти не женешся за якимись розумними думками чи припущеннями, а виконуєш кожен звук і кожен рух пальцями якомога чистіше і досконаліше. Коли співаєш, то не думаєш про те, корисний цей спів чи ні, а просто співаєш. Так само ти повинен молитися.
І знову все владналося. Знову його напружене і жадібне «я» згасало під просторим склепінням порядку, знову благочестиві слова проносилися над ним і проходили крізь нього, як зорі.
З великим задоволенням настоятель зауважив, що Ґольдмунд після закінчення єпитимії і після причастя продовжував щоденні молитви, протягом тижнів і місяців.
Тим часом його творіння просувалося. З товстого стояка гвинтових сходів поставав невеличкий світ зображень, рослин, тварин і людей, посеред них отець Ной між листям і гронами винограду, книга образів на славу творіння і його краси, начебто хаотична, та все ж підпорядкована якомусь таємному законові. За всі ці місяці твору не бачив ніхто, крім Еріха, якому було дозволено виконувати підручну роботу і який ні про що більше не думав, окрім як стати художником. А деколи і йому заборонялося заходити до майстерні. В інші дні Ґольдмунд ним переймався, підказував і дозволяв спробувати, радіючи мати шанувальника й учня. Коли роботу буде завершено і якщо вона буде вдалою, він збирався просити його батька відпустити юнака до нього постійним підмайстром. Над фігурами євангелістів він працював у свої кращі дні, коли все було влад і не докучали жодні сумніви. Найкраще, так йому здавалося, вдалася фігура, яку він наділив рисами настоятеля Даніеля, він її дуже любив, її обличчя випромінювало невинність і доброту. Фігурою майстра Ніклауса він був менше задоволений, хоча нею найбільше захоплювався Еріх. Ця постать виражала протиріччя і печаль, вона, здавалося, була сповнена високих творчих задумів і одночасно зневіреного знання про нікчемність творчості, сповнена туги за втраченою цілісністю і невинністю.
Коли настоятель Даніель був готовий, він попросив Еріха прибрати майстерню. Прикривши решту творів простирадлами, він виставив на світло тільки одну цю фігуру. Потім він пішов до Нарциса і терпляче чекав, оскільки той був зайнятий, до наступного дня. І ось в обідню пору він привів друга до своєї майстерні і до скульптури.
Нарцис стояв і дивився. Він стояв довго, з увагою і ретельністю вченого
