Проби - Мішель Монтень
Що ж бо то, справді, за дім — без речей, про які забуває
Навіть господар, хіба що злодії про них пам’ятають?
Горацій, Послання, І, 6, 45
Пер. Андрія Содомори
Я волію за краще не знати реєстру того, що маю, аби не так каратися збитками; і я прошу тих, хто живе вкупі зі мною: якщо їм забракне до мене прихилля і вони вирішать мене ошукати і ошукують мене, хай вони щоразу ховають кінці у воду. Не маючи ані крихти твердості, щоб зносити всілякі напасті та долати перепони, і не вміючи постійно напружувати волю, щоб вести і залагоджувати справи, як мені того хотілося б, я, покладаючись у всьому на долю, якомога культивував у собі таке правило: «Чекати всього найгіршого і, в разі, як це найгірше станеться, мужньо зносити його з сумирністю і терплячістю». Тільки цього я прагну, на цьому скупчую всі свої помисли.
Коли мені загрожує небезпека, я думаю не стільки про те, щоб її уникнути, як про те, чи варто її взагалі уникати. Якщо я й опинюся в ній, то що тут такого? Неспроможний впливати на події, я впливаю на самого себе; покірно йду за ними, якщо вони не хочуть іти за мною. Я не мастак відводити від себе удари долі, ухилятися від них чи живосилом змушувати її сприяти мені, як ніколи не умів належно справуватися, керуючись голосом здорового глузду. Ще більше мені бракує терпіння морочитися без кінця в ім'я такої мети. Та що для мене найобтяжливіше — це думати, що робити, коли час наглить, думати, борсаючись між надією і страхом.
Довго обмірковувати якусь справу, бодай найдріб'язковішу, — заняття для мене геть нестерпне. Я чую, що духові моєму важче дається зносити непевність і нові й нові струси, спричинені сумнівами та роздратуванням, аніж змиритися з долею і бути готовим до будь-якого результату з моменту, коли кості кинуто. Лишень лічені пристрасті потрафлять порушити мій сон, зате його безнадійно розладнує обмізковування бодай найменшої марнички. Достоту як я не люблю пологих і слизьких узбіч дороги, а охочіше користуюся її наїждженою частиною, хай навіть найзаболоченішою і найв'язкішою, бо, прагнучи безпеки, можу бути певний, що звідси вже нікуди не звалюся, — так само я волію прості й очевидні біди, бо тут принаймні не в'ялить невідомість, чи пройдуть вони стороною чи ні; хай ліпше доля одним махом ввергне мене у страждання:
Найстрашніша невідомість.
Сенека, Агамемнон, 480
Коли приходить лихо, я зустрічаю його, як належить мужеві, а так я завжди поводжуся, як суще дитя. Страх перед можливим падінням завдає мені згубнішої гарячки, ніж та, якої завдав би самий удар. Не варта справа заходу: скупцеві його пасія завдає муки, якої не знає бідняк, а ревнивцеві — страждання, незнане рогоносцеві. І нерідко менше зло втратити виноградник, ніж позиватися через нього в суді.
Найнижчий щабель — найміцніший: він — осідок сталості. Стоячи на ньому, можна ні про що не турбуватися: він дуже міцний і править за підпору всій конструкції. Чи не має в собі чогось філософського приклад, явлений нам одним шляхтичем, свого часу дуже відомим. Він одружився вже в літах, добре попарубкувавши. Був мастак побазікати і великий пересмішник. Згадуючи, якою зручною мішенню були для нього рогоносці і як частенько він кпив із них, цей шляхтич, щоб убезпечити себе від того самого, пошлюбив жінку, яку підчепив там, де кожен міг її мати за гроші, і вони почали спільне життя, передаючись такими привітаннями: «Добридень, хвойдо», — «Добридень, рогоносцю». І ні про що він частіше й відвертіше не гомонів зі своїми гостями, як про те, що спонукало його одружитися з цією особою. Завдяки цьому він приборкав поговір та насмішників, що йшли за його спиною, і відвів від себе вістря таких докорів.
Щодо шанолюбства, цього найближчого сусіди зарозумілості чи, радше, дитяти його, то для того, щоб розпалити в мені цю пристрасть, довелося б, мабуть, самій фортуні схопити мене за чуба. Бо накинути заради хисткої надії ярмо тяжкої праці на шию, наражати себе на численні клопоти, неминучі спершу для всякого, хто прагне вивищуватися над іншими, — ні, це аж ніяк не по мені:
За гроші я надії не купую.
Теренцій, Брати, 220
Я чіпляюся за те, що бачу навіч і чим володію. І ніколи не віддаляюсь від своєї пристані,
Хай же із весел твоїх одне за пісок зачіпає.
Проперцій, III, З, 23
Та й мало кому щастить чогось доскочити, не ризикуючи своїм кревним добром; тож-бо я вважаю, що коли його досить, щоб підтримати своє існування за тих самих умов, за яких ти народився і виріс, то суще безумство втрачати те, що маєш, задля непевної надії примноження своїх статків. Людині, якій доля відмовила в місці, де можна б поставити ногу й забезпечити собі спокійне та безтурботне життя, такій людині прощенно ризикувати своїм маєтком, оскільки так чи інак, а біда все одно пожене її на лови щастя.
В біді нам слід усім ризикувати.
Сенека, Агамемнон, 157
І я радше ладен виправдати молодшого сина, що залюбки ставить на карту свою дрібну частку спадщини, ніж старшого, який, бувши стражарем честі свого роду, сам доводить себе до руїни.
Керуючись порадами моїх добрих старосвітських друзів, я знайшов найкоротший і найлегший шлях позбутися таких бажань і залишитися незворушно спокійним, —
Хто б гордував олімпійським вінком, коли б трапилась певна
Змога й надія без пороху взяти цей дар і без поту?
Горацій, Послання, І, 1, 51
Пер. Андрія Содомори
маючи достатньо тверезе уявлення про свої сили, розуміючи, що на більші справи їх не стане, і зберігаючи в пам'яті слова покійного канцлера Олів'є, який казав, «що французи подібні до мавп, які деруться по деревах, перескакуючи з гілки на гілку, і втихомирюються лише тоді, коли, діставшись аж до верхів'я, світять звідти своєю пані-старою».
Сором собі завдавать тягар непосильний на плечі
І відступать, як вага ноги в колінах зігне.
Проперцій, III, 9,
