Проби - Мішель Монтень
Якось у Бар-ле-Дюку при мені королю Францискові II піднесли автопортрет Рене, короля сицилійського, надісланий йому на пам'ять. Чому ж іншим зась малювати себе пером, як сицилієць намалював себе пензлем? Тож не стану замовчувати тут і гидкої плями, яка спотворює мене і в якій не з руки зізнатися прилюдно, а саме — про таку мою ваду як нерішучість, украй обтяжливу в наших мирських справах. Мені нелегко на щось зважитися у сумнівній, як на мене, ситуації.
Сказать не хоче серце: так чи ні.
Петрарка, сонет CXVI
Я вмію обстоювати певні погляди, але вибирати їх — це не для мене. Адже у справах людських, до чого б ми не схилялись, завше знайдеться багато міркувань на користь даної думки. Філософ Хрисипп казав, що не хоче нічого переймати у Зенона та Клеанта, своїх навчителів, окрім найзагальніших догматів: що ж до резонів та доказів, то він і сам знайде їх, скільки треба. От і виходить: хоч би в який бік я повернув свій погляд, завжди знаходиться досить причин і вельми переконливих підстав, щоб туди й рушити. Цим пояснюється те, що я у всьому зберігаю дух сумніву та свободу вибору, поки необхідність наважитися не починає мене наглити: тоді, правду кажучи, найчастіше я віддаюся, як мовиться, на волю течії і на ласку фортуни: найменший душевний нахил чи обставини поривають мене туди:
Коли душа вагається, то й крапля
Схилити може в той чи інший бік.
Теренцій, Дівчина з Андроса, 266
Сумніви мого розуму здебільшого такі навзаєм урівноважені, що я волів би розв'язати справу, кинувши жереб чи кості, і я звертаюся, на виправдання нашої людської немочі, до залишених нам самою святою історією прикладів такого самого звичаю покладати на фортуну та випадок визначення нашого вибору в тому, що сумнівне:
I випав жереб Маттею.
Діяння Апостолів, 1, 26
Глузд людський — небезпечний двосічний меч. Гляньте-но самі, скільки кінців має ця палиця навіть у руках Сократа, найближчого і найвірнішого друга розуму! Отож я здатний лише йти за кимось і легко даю підхопити себе юрбі. Моя довіра до своїх сил зовсім не така тверда, щоб я смів брати на себе командування та керівництво; мені більше до смаку, щоб стежку для мене протоптали інші. Якщо треба йти на ризик сумнівного вибору, я волію йти за тим, хто певніший у своїх міркуваннях, ніж я, і чиїм судженням я вірю більше, ніж своїм власним, підстави та ґрунт яких вважаю за вельми слизькі.
І все ж я не дуже люблю міняти раз ухвалену постанову, оскільки в супротивних рішенцях я знаходжу такі самі вразливі місця. Звичка з усім згоджуватися здається мені нерозумною і небезпечною. Цицерон, Академічні питання, II, 21. Широке поле для вагань і суперечностей особливо відкривається у громадських справах:
Тягнуть, як ті терези, навантажені рівною кладдю,
Шальку не хилять одну і другу не зносять угору.
Тібулл, IV, 1, 41
Розправи Мак'явеллі, наприклад, були тематично досить ґрунтовні, а проте їх легко заперечити; так само легко можна відкинути й міркування спростовувачів. На той чи інший довід завше знайдеться де почерпнути відповідну репліку, на репліку дупліку, на дупліку трипліку і так далі без кінця-краю. Звідси безконечна балаканина, яку наша адвокатура розтягла в інтересах судових процесів:
То відбиваєм удар, то завдати й самі поспішаєм.
Горацій, Послання, II, 2, 97
Пер. Андрія Содомори
Усі аргументи ґрунтуються тільки на досвіді, а розмаїття подій дає нам незліченні приклади варіантів. Один наш учений муж заявляє, що якби в календарях, де написано спека, можна було написати мороз, а замість посуха — дощ, тобто перевернути догори дриґом усе, що вони провіщають, і якби він закладався, що справдиться якийсь один із двох прогнозів, він би не надто журився тим, якому з них віддати перевагу, остерігаючись лишень доводити те, що неможливе, скажімо, що буде спека на Різдво або що вдарять морози на ніч Івана Купали. Так само я думаю і про наші політичні суперечки. Хоч би за ким би тягли ви руку, ваша гра, якщо ви не зламаєте надто загальних засад, не гірша від гри ваших супротивників; а проте, на мій суд, у справах громадських навіть найгірший лад, якщо він твердий і вікодавній, ліпший, ніж переміни та новації. Наші звичаї геть зіпсуй й мають дивовижну схильність погіршуватися; серед наших звичаїв та правоустанов багато варварських і справді страхітливих; одначе, зваживши на труднощі, пов'язані з їхньою направою, і на небезпеку перевороту, якою б загрожувало, я б з дорогою душею стромив би палицю в колесо нашого життя і не дав йому котитися далі:
Спробуй навести такий плюгавий і ниций випадок,
Щоб не знайшовся за нього іще куди гірший.
Ювенал, VIII, 183
На мою думку, найгірше лихо у нашому панстві — несталість, те, що закони, як одіж, не можуть закріпитися на чомусь певному. Недосконалість якогось ладу ганити простіше простого, бо все, що тлінне, аж роїться від хиб; дуже легко збудити в люду погорду до давнього звичаю; хто брався критикувати його, тому завше сприяв тут успіх. Але створити на руїнах давнього, поваленого ладу новий, кращий, на цьому багато хто з тих, що нищили його, ламав собі зуби. Я у своєму поступуванні не спираюся на власний розум; я радо скоряюся узвичаєному ладові. Щасливий нарід, який те, що йому велять, робить ліпше за тих, що йому велять, і який слухняно йде за кругообігом земних справ та небесних світил. Хто докопується і допоминається, той не звик до погідного і незворушного послуху.
Словом, повертаючись до себе: єдина риса, яка надає мені якоїсь ваги у власних очах, належить до тих, у яких жодна душа ніколи не відчувала браку. Моя вихідна теза посполита, звичайнісінька і давня як світ: хто ж коли вважав, що йому бракує глузду? Таке твердження саме собою суперечливе. Це хвороба, яка не живе там, де помічає сама себе. Вона страх уперта і зазвичай невиліковна, але досить одного погляду пацієнта, звернутого на себе самого, аби прошити її наскрізь і розвіяти її, як сонячний промінь розвіює млу. Оскарження тут рівнозначне виправдуванню, а самосуд означає розгрішення. Не було ще на світі перекупки чи водовоза, які вважали б, що їм бракує олії в голові. Ми легко визнаємо в інших перевагу в хоробрості, силі, досвіді, вмілості, вроді, але перевагою в розумі не
