Проби - Мішель Монтень

який він непоказний із себе, звеліла йому підсобити служницям натягати води і розпалити вогонь, щоб прислужитися Філопеменові. Особи з його почту, прибувши туди і заставши його за таким приємним заняттям, — він-бо вволив господинину волю, — запитали його, з якого побиту він це робить. «Я розплачуюся, — сказав він у відповідь, — за свою потворність». Краса всіх частин тіла потрібна жінці, а чоловікові — лише постава. Де малий зріст, там ні ширина і високість чола, ані білота баньок і привітність погляду, ані вишукана форма носа, ані невеличкі розміри рота і вух, ані рівні й білі зуби, ані рясна густота каштанової бороди, ані краса її та вусів, ані округла голова, ані свіжий колір обличчя, ані гожість рис його, ані чисто вимите, без запаху тіло, ані пропорційність частин його не в змозі зробити мужчину гарним.

А так я будови міцної і, як то кажуть, доладно скроєний. Лице у мене не тлусте, а повненьке; темперамент — щось середнє між життєрадісним і меланхолійним, напівсангвінік, напівхолерик.

Всі голінки в волоссі, а груди — в щетині.

Марціал, Епіграми, II, 36

Здоров'я в мене міцне, я незмінно чую себе бадьорим і, хоча я вже в літах, мені рідко докучають хвороби. А втім, такий я був досі, нині ж, бо нині, коли, переступивши поріг сорока, я вийшов на стежку, що веде до старощів, я більше не вважаю себе за такого:

Все на цім світі марніє,

Занепадає на силах і звільна простує до гробу.

Лукрецій, Про природу речей, II, 1131

Пер. Миколи Зерова

Те, що чекає на мене попереду, буде хіба напівживотіння наполовину; то буду вже не я: що не день, я все далі й далі йду від себе й окрадаю себе самого:

Рік по рокові йде й щораз іншу бере в нас данину.

Горацій, Послання. До Флора, 55

Пер. Андрія Содомори

Спритністю та жвавістю я ніколи не відзначався, хоч я син батька, напрочуд жвавого, який зберіг бадьорість до глибокої старості. І не було мужа його стану, спроможного зрівнятися з ним у тілесних вправах, хоч би яких, так само, як не було мужа, який би не перевершив тут мене. За винятком хіба що бігу: тут я був не кращий і не гірший. Щодо музики, то ані співам, абсолютно мені протипоказаним, ані грі на якомусь інструменті мене так і не змогли навчити. У танцях, грі в м'яча, боротьбі я завжди виглядав сіреньким. Ну, а в плаванні, шермицерії, верхогонах та стрибках я взагалі був нуль. Руки мої такі незграбні, що я незугарний пристойно писати навіть для самого себе, і часом, абияк щось надряпавши, волію писати вдруге на ту саму тему, ніж розбирати і виправляти свою базгранину. Не краще я й читаю: чую, що наганяю на читачів нудьгу. А взагалі з мене був би непоганий клерк. Я не вмію правильно запечатати листа і ніколи не вмів застругати пера; не вмів я також по-людському орудувати ножем за столом, ані гнуздати і сідлати коня, носити на руці й спускати сокола чи розмовляти з собаками, ловецькими птахами та кіньми. Моїм тілесним прикметам відповідають назагал і властивості моєї душі. Моїм почуттям так само незнана справжня жвавість, вони теж відзначаються лише силою та стійкістю. Я витривалий і легко перетерплюю всілякі знегоди, але витривалий лише тоді, коли вважаю це за потрібне, і тільки доти, доки мною керує до цього власне бажання.

Працю важку забуваєш, як повний завзяття.

Горацій, Сатири, II, 2, 12

Іншими словами, якщо не манить мене якась утіха і якщо за спонуку править щось інше, ніж моя власна вольна воля, з мене пуття ніякого, бо я такий, що для мене, окрім здоров'я та самого життя, нема жодної речі на світі, задля якої я став би гнути горба і яку я ладен був би купити ціною душевних мук і насильства над собою.

Золото все, що затінений Таг у море виносить,

Не спокусить тебе стати таким співучасником добрим.

Ювенал, III, 54

Пер. Миколи Зерова

Я страх ледачий, страх волелюбний і за своєю вдачею і в силу звички, тож-бо змусити мене проливати піт чи то кров однаково важко. Душа моя прагне волі й належить лише собі і нікому більше: вона звикла порядкувати собою на власний розсуд. Не знаючи досі над собою ані зверхників, ані пана, я безперешкодно йшов по обраному шляху, і то тією ходою, яка мені подобалася. Це злагодило мене і зробило непридатним для служіння іншій людині, я підходив лише для самого себе. Я не мав жодної потреби чинити ґвалт над характером — своєю незграбністю, любов'ю до гульні та неробства — бо, опинившись з пупку на такому щаблі гаразду, що давав змогу зупинитися на ньому, і на такому щаблі здорового глузду, що дозволяв усвідомити таку можливість, я нічого не шукав і нічого не набув:

Хоч не мчимо під вітрилом тугим навздогін Аквілону,

Все ж надокучливий Австер не дме все життя нам у вічі:

Силою, хистом, чеснотами, місцем, багатством, красою

Ми серед перших — останні, але між: останніми — перші.

Горацій, Послання, II, 2, 201

Пер. Андрія Содомори

Для цього було потрібне лише одне — хист задовольнятися своєю долею, тобто такий душевний стан, який, сказати по щирості, річ однаково рідкісна серед людей усіх верств, але на практиці частіше сподибувана серед голоти, ніж серед людей заможних. А все, либонь, тому, що жадоба багатства, як і решта пасій, більше розпалюється, коли людина вже спізнала смак багатства, ніж тоді, коли вона у вічі його не бачила; до того ж, чеснота поміркованості трапляється куди рідше, ніж чеснота страдництва. Щодо мне, то мені лишалося тільки всолоджуватися благами, що їх Господь Бог у щедроті своїй вклав мені до рук. Мені ніколи не траплялося виконувати якоїсь обтяжливої праці. Я майже завжди клопотався лише своїми власними справами; а якщо вряди-годи і доводилося брати на себе чужі, то я згоджувався на те лише з умовою, що вестиму їх у зручний для себе час і на свій власний розсуд. Їх доручали мені люди, сповнені до мене довіри, які знали, що я за їден, і не штовхали мене в спину. Майстри свого діла примудряються мати користь навіть із норовистого та брикливого коня.

Навіть моє дитинство минало в умовах винятково сприятливих і вільних, йому було зовсім незнане