Франческа. Володарка офіцерського жетона - Дорж Бату
Ось вам і «ходяча катастрофа».
* * *
Я вирішив узяти в напарниці інтерв’ю. Франческа подивилася на мене круглими чорними очима й сказала:
— Джорджіо, з тобою все ОК? Чого ти ще про мене не знаєш?
— Уяви, що ти знаменитість, — ти ж давно мріяла бути знаменитістю, — а я журналіст якогось таблоїда!
— Журналісти здебільшого ставлять одні й ті самі нудні й дурні запитання на кшталт: «Коли ви відчули, що можете займатись цим?» та «Які ваші плани на майбутнє?»
— Щоб було правдоподібно, я саме такі запитання й ставитиму, гаразд?
— А я буду закочувати очі й хапатися пальцями за скроні!
— Домовились!
Д: Франческо, у тебе було бурхливе дитинство: ти бігала з пістолетом, була чемпіонкою штату з художньої гімнастики серед юніорів, де тут узялася математика?
Ф: Я завжди любила математику. І геометрію із фізикою. Мені подобалися чіткі питання й чіткі відповіді. У світі не буває нічого випадкового, усі варіанти розвитку подій можна передбачити й вирахувати.
Д: Геть таки всі…
Ф: Абсолютно. Мало того, за допомогою математики й фізики можна вирішити усі проблеми!
Д: Ага, наприклад, зняти з твого пальця підшипник.
Ф: Дарма ти, Джорджіо, іронізуєш. Дивись, це було рівняння із кількома невідомими і цілою купою умов. Перша невідома — загальний час перебування підшипника на пальці. Віднявши загальний час від максимально допустимого, ти отримав весь час на розв’язок задачки. Щоб зняти внутрішнє кільце підшипника, тобі потрібно було зняти зовнішнє, але однакові, на перший погляд, рівняння розв’язувались абсолютно по-різному: зовнішнє кільце треба було розірвати, а нижнє — стиснути. Ну й перевірити здобутий результат за допомогою перевірочної дії, а саме — маркерної оптичної томографії. Оскільки в Хірургічний центр штату потрібно було дістатись якнайскоріше, то це означало, що треба рухатися по прямій. А це було можливо тільки за допомогою гелікоп…
Д: Стоп! Я тебе зрозумів! Тобто кожну життєву ситуацію можна уявити у вигляді рівняння?
Ф: Або формули.
Д: Наприклад?
Ф: Поблажливість полковника Вескотта, плюс доброзичливість Баррела, плюс витримка Сари МакКарті — все це, помножене на твою винахідливість і терпіння й поділене на мою руйнівну силу, дорівнює одному звичайному робочому дневі! І від того, що більше — чисельник чи знаменник, залежить, який буде день — або зі знаком «плюс», або зі знаком «мінус».
Д: Твоя перша робота?
Ф: Посудомийка у Starbucks. Власне, я й прибиральницею була, і каву варила.
Д: Тобі подобається те, чим ти займаєшся?
Ф: Це те, чого мене навчали, і я щаслива, що можу себе в цьому реалізувати. Нині я цілковито щаслива!
Д: Ти із задоволенням їдеш на роботу?
Ф: Ну що за питання! Авжеж! Я понеділка чекаю так, як офіцер Баррел п’ятницю!
Д: А п’ятниці, виходить, не чекаєш?
Ф: Ти знаєш, що я не дуже люблю вихідних. У вихідні ніхто про мене не дбає, ніхто не терпить мого вередування і ніхто мене не врятує, якщо я запхну пальці в підшипник!
Д: Чому?
Ф: Так склалося. Я маю старших братів, а вони — дітей, із якими я обожнюю сидіти, поки брати напихаються маминою індичкою. Мої батьки також потребують допомоги. І тільки про бідну маленьку Франческу ніхто не піклується! (Показово рюмсає).
Д: А друзі?
Ф: Є друзі, звісно! Їх, щоправда, не дуже багато.
Д: Ти не любиш спілкування?
Ф: Просто мене не кожен витримає! (Сміється). Я дратівлива й занудна дівчина з диктаторськими замашками!
Д: А як щодо віртуального спілкування? Наприклад, у соцмережах?
Ф: Я не люблю соцмереж. Серйозно. Не бачу сенсу у спілкуванні з тими, кого я ні разу не бачила, а тим більше не бачу сенсу, щоб переживати через таке спілкування. Я маю подругу, яка впала в депресію через те, що її хтось там заблокував. Яка маячня!
Д: Тобто тобі вистачає спілкування із реальними друзями і з сім’єю?
Ф: Авжеж. І оскільки я на роботі проводжу більшу частину робочого тижня, то дуже люблю і ціную своїх колег. Ти, Сара, офіцер Баррел, Трейсі — ви фактично і мої друзі, і моя сім’я!
Д: Тому ти вирішила не йти від нас в Університет Ілінойсу?
Ф: Та я й не збиралася туди йти. І я це від самого початку знала…
Д: І цілий день морочила нам усім голови!
Ф: Я хотіла подивитися, як ви відреагуєте і чи дорога я вам!
Д: Ну ти й…
Ф: Журналіст не має права так говорити! Це непрофесійно!
Д: Це я тобі як колега колезі.
Ф: Мені подобається твоя відвертість, Джорджіо!
Д: Краще змінимо тему. Ти сицилійка чи американка?
Ф: Я американка. Моя Батьківщина тут. Але в мені на 100 % сицилійська кров!
Д: Це тому ти спілкуєшся вдома тільки італійською?
Ф: Сицилійською, так! І з батьками, і, що важливіше, зі своїми племінниками й племінницями!
Д: Через те, що Сицилія — батьківщина твоїх батьків?
Ф: Ні, через те, що мої батьки — сицилійці.
Д: Тобі важлива мова батьків чи мова країни, де жили батьки?
Ф: Звісно, мова батьків. Якби мої батьки були греками, жили на Сицилії і розмовляли б грецькою, то я би теж розмовляла грецькою. Але я би не перестала від того бути сицилійкою чи американкою!
Д: Американці й сицилійці різні?
Ф: О, авжеж! При тому, що американці й сицилійці однаково відкриті й життєрадісні, американці зазвичай не лізуть у твоє особисте життя!
Д: А сицилійці лізуть?
Ф: Ще й як! Не тільки розпитують про все-все, а ще й намагаються активно втручатись! А скільки порад дають, Джорджіо! Збожеволіти можна! У мами є сестра: якщо її послухати, то вона все знає про бізнес, геть чисто Ілон Маск! Хоч сама все життя просиділа на рецепції у салоні краси. Зате повчає мого батька, як вести бізнес, так, ніби вона не менше ніж директор корпорації.
Д: Франческо, ти оце щойно точно про сицилійців розповідала?
Ф: А на кого це ще схоже?
Д: Легше сказати, на кого це не схоже! А як ти реагуєш, коли хтось втручається у твій особистий простір або вчить тебе жити?
Ф: (Показує середнього пальця).
Д: Вичерпно. Тобі подобається, що я пишу про тебе оповідання?
Ф: Аякже! Але якби ж ти, Джорджіо, не писав про мене як про якусь дурнувату…
Д: Я не пишу про тебе як про дурнувату!
Ф: Не бреши! Нормальні люди не можуть збирати такої кількості лайків! Ти зробив із мене Уґо Фантоцці! (У голову мені полетіла гумка).
Д: Я бачу заголовок: «Знаменитість побила журналіста під час інтерв’ю!»
Ф: Після цього симпатії читачів будуть цілком на моєму боці!
Д: І останнє запитання — твої плани на майбутнє?
Ф: Джорджіо, іди в дупу!
* * *
— Боже, за що мені це все?! — полковник Вескотт був близький до того, щоб дістати з сейфа пляшку улюбленого віскі Cutty Sark, хоч робочий день щойно почався.
А винна в усьому була маленька пташка. І це не Франческа.
Ранок на авіабазі почався буденно. Була середа, напарниця не намагалася надіти на палець підшипника, надворі було вже по-осінньому прохолодно, і робочий день обіцяв бути приємним і спокійним. Однак не склалося.
Щойно почалася зміна, як ми навіть крізь броньовані двері нашого командного центру почули тупіт військових черевиків. Кабінет командира бази розташований
