Синi етюди - Микола Хвильовий

Нюся:

- А на тiм тижнi думала про степи. Про махновщину. Довго-довго думала. I думала, що махновщина - то є трагедiя iнтелiгенцiї Лiвобережної України. Як ви гадаєте?

Подумав.

- Може.

Потiм сiв бiля неї, а вона не говорила. Вона говорила краще, як Шкiц: тепло, по-жiночому. I хотiлось погладити її руку. За вiкном гудiло мiсто. Десь ще прокричав пiвень.

VI

Зауважте, як пишуть молодi українськi письменники. Ви їх, мабуть, не знаєте, а їх треба знати, це ще в Шевченка написано. Є повiр'я, що нашi дiди всi грали на сопiлках, тим-то й мова така музична. Нашi дiди були чабани i виганяли товар на вигiн по синiй росi, а бiля пiдбитого бурею дуба грали на сопiлках. А от Рабiндранат Тагор теж народився в нетрях.

Так от, зауважте: вони родились в нетрях i заблукалися в нетрях. Це погано. Я виходжу на новий шлях, i менi радiсно. Поперед мене горить зоря, як i колись горiла. Я її кладу в своє волосся - i вона горить iнакше… Да…

VII

На подальшiм роздiлi мiй читач зупиниться й продумає те, що вiн прочитав. Ах, як радiсно блукати невiдомими чебрецевими шляхами.

VIII

Для живої мислi читачевої.

IX

Менi хочеться говорити не на тему, i я говорю. Я хочу написати агiтацiйного листка. Iсторична справка: великiй соцiалiстичнiй революцiї завжди бракувало на талановитих поетiв-агiтаторiв, а халтурили всi, за гонорар. Як менi тяжко писати про халтуру, я дивлюсь у майбутнє, я звертаюсь до нащадкiв: заплюйте темну тiнь моїх сучасникiв вiд халтури.

Це - риторика утилiтарного походження. Ну i що ж. З Карком спiльного - нiчого, а з новелою - багато, з життям - теж багато.

Так от, революцiя творить новий побут, i треба писати революцiйний побут. Є ще пролетарська поезiя, в українськiй лiтературi вона утворює добу, а може, епоху…

У мене, як на сеансi на користь голодних, в антрактах - "на користь". Мiж iншим - читайте оповiдання на тему "голод" - це корисно.

…Про вiчнiсть твору: де тенденцiя - межа її, де рафiнована художнiсть. Я хочу, щоб твiр мiй був вiчний i величний… Пролетарська поезiя - не метелик… Яка загальна композицiя моєї новели?.. Важко торувати… твердий грунт, реп'яхи… Коли я вийду з лiтератури минулого?

Вiдчуваєте змагання мого класу! Мiй клас - пролетарiат - по кровi в бур'янах i на шляхах боротьби за волю, рiвнiсть i братерство.

X

У редактора Карка очi як у Гаршина, а очi Гаршина писав Рєпiн, а Рєпiн оголошував себе за українця, i Нюсi здавалось, що в очах Карка - степи. Крiм того, вона часто читала Бельше, може, й тому степи.

Стояли яснi днi, i йшли яснi днi. За мiськими левадами сторожили простори, i було просторо, а на душах темно. I на тих, i на других, i переможцi, i переможенi - а хто перемiг? Це редактор Карк думає. Усi були похмурi, того й театри так повно заповнювала публiка… республiка… ха!..- це редактор Карк думає.

На заняття ходив уже пiзнiш вiдповiдального. Вчора зiйшлись у кабiнетi.

Вiдповiдальний каже:

- Читали "Росiю в iмлi" Уельса? Хай тепер радiє: на вулицях весело - магазини всi одчинено.

Занозуватий чоловiк - це видно, i нервовий - це теж видно. Йому повсякчас здається, що з нього глузують. Вiн лає iнтелiгенцiю, але любить, коли йому кажуть:

- Та ви ж самi iнтелiгент!

Правда, замахає руками:

- Iзбави бог, iзбави бог!

Карковi вiн говорить:

- Про присутнiх iсторiя замовчує.

Карк iнтелiгент. Карк червонiє. Вiдповiдальний iде.

В редакцiї не по собi. В конторi теж. Контора мiститься в однiй iз кiмнат другого поверху.

А там, де була контора, губпечать роздає газети.

I там нудно. Згадує, яке життя кипiло тут.

У конторi сидить машинiстка, дочка бувшого власника цiєї друкарнi… (бувшого… тепер усi бувшi i все бувше, i в цiм глибiнь вечiрньої мислi…). Карковi шкода її, i вiн також ставиться до неї, як i до статуї римського полководця,- з повагою, i йому сумно, коли дивиться на неї. Здається, що вона, як i Нюся, вмiє говорити, що i в неї такi м'якi руки, як у Нюсi. Проте вiн до неї нiколи не говорить.

Редактор Карк любить сидiти в кiмнатi коректорiв, а в конторi нi. Тут так тихо, а внизу гуде машина. Голови нахилились над столами, Напруження. Навiть небо працьовито заглядає сюди: свiтлi-свiтлi плями на розiсланий папiр. Думає: i за триста лiт така ж напруженiсть i байдужiсть до всього, що дiється там.

…Шумить машина внизу.

Пiшов знову в кабiнет. Йому треба писати передмову. Не хочеться. Але вiн сiдає й пише - треба. Потiм згадав про губ-трамот, i в головi почало одбивати:

- Губ-трамот!

Потiм вiн пiшов додому.

I завтра вiн ходив додому, i багато днiв ходив додому. Дивився: по верхiв'ях парку з паровозобудiвельного в задумi заходив десь дим, iшов за димом i думав про дим знову. По дорозi стрiчав знайомих. Як от: у чумарцi, iз стьожкою, вiн завжди все знає, улесливий, лагiдний.

Вiн каже:

- Хi! хочете побачити радянський шлюб? Це iнтересно. Справжнiй робiтник, з тютюнової фабрики. I його батько робiтник.

Входять у церкву. Улесливий метушиться, вказує на двох, що бiля вiвтаря стоять,- шлюб. Запевняє, що це робiтник, що батько його робiтник. А Карк думає, що улесливий, мабуть, бувший есер, мабуть, бувший есдек.

Курить ладан-дим. Церква завжди збирала нацiю - Кирило-Методiївськi братчики, лаври - фортецi. Та от прийшла революцiя, i закурiло, i не стало церкви, i воскресла церква.

- Христос воскрес iз мертвих!..

Пiшов дощ.

До великоднiх свят було сiро, холодно, першого (паски святили) заяснiло, весело, тепло. I другого. Потiм знову дощi. Вiруючi думали, що це знамення, i Карк сьогоднi трiшки збентежений: бачив колись комету з хвостом, чогось тепер зелена, бiля Орiону… Нащо комета? А земля одiрветься-таки вiд сонця й полетить у провалля. I тодi будуть смiшнi революцiї й автокефалiї. Буде тiльки дим. Дим заповнить повiтря, i буде первотвiр.

- Христос воскрес iз мертвих!..

У церквi спiвали мелодiї з Леонтовича - кажуть, вiн загинув химерно однiєї зеленої ночi, а це було взимку, а його композицiї французькi дiти спiвають, а в нас у церквi, з ладаном. Вийшов iз церкви.

Виходило свiтло, виходило темно, i йшла за обрiй, щоб бiльше не повернутися. Шумiли трамваї, часом давили людей, а назавтра об'ява:

Комендант мiста наказує..

Колись Карк бачив,