Вислови, Конфуцій
Глава 9. Учитель рідко...
1
Учитель рідко говорив про вигоду, долю й людяність.
2
Житель вулиці Заможних сказав:
— Який великий Конфуцій! Його ученість неосяжна, ось тільки не зумів він нічим уславитись.
Учитель, почувши про це, звернувся до своїх учнів:
— Що ж мені робити? Чи взятися керувати колісницею? Чи зайнятися стрілянням з лука? Візьмусь-но керувати колісницею.
3
Учитель сказав:
— Згідно з ритуалом шапка має бути з конопель, але сьогодні її роблять із шовку, що дешевше, і в цьому я йду за всіма.
Згідно з ритуалом треба вклонятися внизу біля входу в залу, але сьогодні вклоняються нагорі, що зухвало. Хай буду проти всіх, але вклоняюсь унизу.
4
Учителю були чужі чотири вади: схильність до домислів, зайва категоричність, упертість, себелюбність.
5
Коли Конфуцієві погрожували в Куані, він сказав:
— Хіба після смерті володаря Освіченого тут, у мені, не вціліла освіченість? Якби Небо забажало цю освіченість погубити, то я не зміг би долучитися до неї. Але Небеса її не погубили. А куанці... Як їм зі мною впоратися?
6
Один вельможа спитав Цзигуна:
— Як багато в Учителя здібностей, талантів! Він має найвищу мудрість?
Цзигун відповів:
— Справді Небо дозволило йому долучитися до найвищої мудрості. Ще він має багато талантів.
Учитель, почувши про це, сказав:
— Чи знає мене вельможа? Я не був вельможним замолоду, тому знав багато простих професій. А чи багато вміє чеснотливий муж? Зовсім небагато.
7
Лао сказав:
— Учитель казав: «Я вмів багато, адже не був випробуваний на службі».
8
Учитель сказав:
— Чи є в мене які-небудь знання? їх нема. Але коли селяни просять у мене поради, я, не маючи жодної гадки про їхнє діло, з’ясовую тільки, де його початок і кінець, і більше нічого не пояснюю.
9
Учитель гірко промовив:
— Не прилітає благовісний фенікс,
Не каже річка про майбутнє,
Спливає остання хвилина моя!
10
Коли вчитель зустрічав людину в траурному або церемоніальному вбранні чи сліпця, то при цьому завжди вставав, а підходячи до них, неодмінно прискорював ходу.
11
Сумно зітхаючи, Янь Юань сказав:
— Дивлюсь — воно все вище, вдивляюся — сховалось, аж ось — переді мною, то раптом проминуло. Учитель одразу все не розкриває, уміє принаджувати людей. він усіляко просвіщає нас і стримує ритуалом. Мені цього не відкинути, навіть якщо забажаю.
І ось коли всі мої сили на спаді, воно ніби вже поряд. Я хочу йти слідом за ним, але не можу.
12
Учитель тяжко захворів, Цзилу послав до нього для прислужування своїх учнів. Коли вчителю стало краще, він сказав:
— Уже давно Цзилу здійснює лицемірні вчинки. Кого я обдурю, вважаючи, що придбав підданців, коли насправді їх у мене нема? Небо обдурю? Невже мені краще померти серед підданців, аніж на руках моїх учнів? Хай навіть і не вдостоюсь пишного похорону, але ж мене не кинуть після смерті на дорозі!
13
Цзигун спитав:
— Маємо тут у нас виріб із прекрасної яшми. Чи сховати його у скриньку і зберігати, чи продати гідному цінителю?
Учитель відповів:
— Продати! Продати! Я жду поціновувача.
14
Учитель хотів піти жити до східних варварів.
Хтось вигукнув:
— Як же ви зможете там жити? Адже вони такі грубі!
Учитель відповів:
— Яка грубість можлива там, де чеснотливий муж?
15
Учитель сказав:
— Коли з Вей я повернувся до Лу, музика була виправлена. Усі оди, гімни посіли свої місця.
16
Учитель казав:
— На стороні служити князю і сановникам, а вдома — своєму батькові й старшим братам; не сміти нехтувати турботою про померлих і п’яним від вина не бути — що є в мені з цього?
17
Учитель, стоячи на березі річки, сказав:
— Усе минуще, як ці води, не припиняє свого руху вдень і вночі.
18
Учитель сказав:
— Мені не траплявся ще той, хто любив би доброчинність так само сильно, як і чуттєву насолоду.
19
Учитель сказав:
— Наприклад, якщо, насипаючи пагорб, я зупиняюсь, хоча мені треба ще висипати останній плетеник, щоб завершити роботу, то ця зупинка залежить від мене. Чи, наприклад, якщо, вирівнюючи землю, я висипаю спочатку лише один плетеник, то це буде поступ уперед, що залежить від мене.
20
Учитель казав:
— Чи не Хуей це був, хто ніколи не відволікався, коли я з ним бесідував?
21
Учитель сказав про Янь Юаня:
— За ним моя туга! Я бачив, як уперед він просувався, але ніколи не бачив, щоб зупинявся.
22
Учитель казав:
— Буває, з’являються пагони, але не цвітуть;
Буває, що цвітуть, але не дають плодів.
23
Учитель сказав:
— Молодших за віком треба поважати. Як знати, можливо, в майбутньому вони будуть не гірші за нас? Але не гідний поваги той, хто не став відомим, доживши до со-рока—п’ятдесяти років.
24
Учитель сказав:
— Як можна не погоджуватися зі справедливим зауваженням? Але при цьому важливо самому виправитися. Як можна не радіти делікатно висловленій пораді? Але при цьому важливо осягнути її суть. Я не можу допомогти тим людям, що лише погоджуються, але себе не виправляють і радіють, не осягаючи суті.
25
Учитель сказав:
— Головне — будь чесний і правдивий; із тими, хто тобі не рівня, не дружи і не бійся виправляти свої помилки.
26
Учитель сказав:
— Можна з воєводою розлучити солдатів. Але не можна прагнень у простих людей відняти.
27
Учитель сказав:
— Чи це не Ю, хто не соромиться стояти поряд с одягненими в хутро лисиці та єнота, коли на нім накинутий поношений халат, підшитий закошланими коноплями?
Коли не заздрий і не пожадливий,
Що може зробити він поганого?
Цзилу ці вірші повторював усе життя. Учитель на це зауважив:
— Для досягнення добра цього не досить.
28
Учитель сказав:
— Стає відомо, які стійки сосна і кипарис, лише з настанням холодного сезону.
29
Учитель казав:
— Тямущий не сумнівається,
Людяний не тривожиться,
Сміливий не боїться.
30
Учитель сказав:
—