Вислови, Конфуцій
27
Учитель зустрівся з княгинею Наньцзи, і Цзилу був невдоволений. Учитель його клят-вено запевнив:
— Коли я неправильно вчинив, хай Небеса мене відкинуть! Хай Небеса мене відкинуть!
28
Учитель сказав:
— Непорушна середина — ця чеснота найвища з усіх, але давно вже рідко трапляється серед людей.
29
Цзигун спитав:
— Що скажете про те, хто широко чинить добро народові і здатен усім допомогти. Чи може він бути названий людяним?
Учитель відповів:
— Чому ж тільки людяним? Чи не так-таки чинять люди найвищої мудрості? Адже про це вболівали всім серцем Яо з Шунем! Хто людяний, той дає іншим опору, бажаючи сам її мати, і допомагає їм досягнути успіху, бажаючи сам його досягнути. вміння знайти приклад поблизу — ось у чім бачу я майстерність людяності.
Глава 7. Я продовжую
1
Учитель сказав:
— Я продовжую — не творю; я вірю в давнину і люблю її щиросердо. Насмілююсь у цьому зрівнятися з Лаопіном.
2
Учитель запитав:
— У мовчанні запам’ятовувати, навчатись ненаситно і наставляти інших невтомно — що є в мені із цього?
3
Учитель казав:
— Я почуваю печаль, коли не покращують звичаї, не усвідомлюють те, що вивчають, а знаючи обов’язок, не можуть за ним іти і не здатні усунути порок.
4
Учитель на дозвіллі Мав спокійний вигляд І здавався задоволеним.
5
Учитель побивався:
— Як звівся я! Уже давно не сниться мені князь Чжоу.
6
Учитель сказав:
— Прив’язаний усією душею до путі, Шукаю підтримку в чесноті,
Повен віри в людяність,
Утіху знаходжу в мистецтвах.
7
Учитель казав:
— Я всім даю поради, починаючи з тих, хто мені приносить в’язку в’яленого м’яса.
8
Учитель сказав:
— Хто не перейматиметься гірким поривом, тих не освічую, неприголомшених не вчу, не повторюю тим, хто не здатен відшукати за одним кутом інші три.
9
Коли Учитель був поряд із людиною під час скорботи, він ніколи не наїдався досита.
10
У той день, коли Учитель плакав, він не співав.
11
Учитель сказав Янь Юаню:
— Коли використовують, то діємо, а відкидають, то ховаємось — так робимо тільки ми з тобою.
Цзилу спитав:
— А з ким би ви, Учителю, були, якби вели війська?
Учитель відповів:
— Не з тим, хто може кинутись на тигра голіруч чи кинутися в річку, не дожидаючись човна, і померти без жалю. Та неодмінно — з тим, хто, беручись до справи, повен обережності й зі своєю любов’ю до складання планів досягає успіху.
12
Учитель сказав:
— Якби багатства можна було добитися, то задля цього я став би навіть тим, хто тримає батіг. Та коли його не можна добитися, я буду робити, що мені до вподоби.
13
Учитель ставився пильно до посту, війни, хвороби.
14
Коли Учитель був у Ци і там почув музику «Весняна», то він протягом трьох місяців не знав м’ясного смаку і сказав:
— Не сподівався від виконання музики такої досконалості.
15
Жань Ю спитав:
— Учитель за Вейського правителя?
Цзигун відповів:
— Гаразд, я його спитаю.
Увійшовши до Вчителя, спитав:
— Що за люди були Старший Рівний із Молодшим Рівним?
— Вони були древніми достойними людьми, — було за відповідь.
— Вони на щось нарікали?
— Вони прагли людяності і здобули її. На що ж було їм нарікати?
Вийшовши від Учителя, Цзигун сказав:
— Учитель не за Вейського правителя.
16
Учитель казав:
— Я радість знаходжу і в тім, коли живу на висівках із водою, сплю, підклавши долоню замість узголів’я. Багатство, шляхетство, придбані нечесно, мені здаються хмарою, що поруч пропливла.
17
Учитель сказав:
— Якби мені було додано ще трохи років, то в п’ятдесят я взявся би за вивчення «Перемін» і зміг би уникнути великих помилок.
18
Учитель говорив у високому стилі, кажучи про Пісні, Книги й Обряди.
Завжди при цьому вживав високий стиль.
19
Князь Ше спитав Цзилу про те, що за людина Конфуцій. Цзилу не відповів.
Учитель сказав:
— А чому ти не сказав: «Оце людина, яка не пам’ятає в гіркому пориві про їжу, радіючи, забуває всі печалі і не помічає близької вже старості»?
20
Учитель казав:
— Я маю знання не від народження, але, давнину полюбивши, стремлю до неї всіма силами.
21
Учитель не висловлював думок про чудесне, силу, розбрат, духів.
22
Учитель сказав:
— Я неодмінно знаходжу собі наставника в кожному з двох моїх попутників. Я вибираю те, що є в них хорошого, і наслідую його, а поганого в них я уникаю.
23
Учитель мовив:
— У мене від Неба чеснота! А Хуань Туй, що може він мені зробити?!
24
Учитель казав:
— Синки, ви, напевно, думаєте, що я потайний. а в мене нема від вас таємниць. Хоч що я роблю, усе розділяю з вами. Я саме такий, синки.
25
Учитель навчав за чотирма розділами: ученості, вчинкам, чесності й відданості.
26
Учитель казав:
— Я не сподіваюсь уже натрапити на людину довершеної мудрості. Якби вдалося здибатися з чеснотливим мужем, то цього було б досить.
Учитель продовжував:
— Я не сподіваюсь уже натрапити на хорошу людину, якби вдалося здибати сталу, то цього було б досить. Важко тому бути сталим, хто, не маючи, претендує на наявність, пусте видає за повне, бідність — за багатство.
27
Учитель рибалив, але не користувався сіттю; полюючи з прив’язаною стрілою, не бив птахів, що сиділи.
28
Учитель сказав:
— Бувають, вочевидь, ті, хто творить без знань. Я не такий. Чути ж про всіляке, вибирати в ньому найкраще й наслідувати його, не забувати те численне, що бачиш, — це в знанні другорядне.
29
З людьми Хусяна було складно говорити. Та юнака з тих місць таки прийняв Учитель. Учням було невтямки.
Учитель їм сказав:
— Я не дав йому віддалитись і дозволив увійти, щоб не бути надто суворим. Якщо людина себе очистила, перш ніж увійти, я схвалюю його очищення без поручництва за те, що він зробив колись.
30
Учитель казав:
— Чи далека людяність? ледве до неї полину, вона до мене приходить.
31
Сибай із Чень спитав Конфуція про