На білому світі - Микола Якович Зарудний
— То, може, ми з вами й зговоримось, Никодиме Сидоровичу,— величає Платон Диньку.
— У якім вопросі? — кидає Никодим орчика.
— Хочу свою хату продати.
— Навіщо? Хата міцна, я там свою руку приклав, ще як батько твій живий був… Підмурок добрий заклали і крокви грабові. Виїжджаєш кудись?
— Думаю…
— Значить, не гріє батьківська хата?
— Причин багато,— перебирає соснові стружки Платон.— То як, Никодиме Сидоровичу?
— Як на гроші, то це ж скільки буде?
— Подивитесь, скажете.
— Подивитись можна, бо, я ж кажу, син женитись хоче, то воно треба. Буває, що й підмурок добрий, і верх нічого, а хати, значить, ніби нема…
— Приходьте.
— А прийду, прийду, бо, значить, син женитись надумав, то…
Гайворон знову поминув кузню, щоб не бачили його, і берегом вийшов до контори колгоспу.
— Платоне! — гукнув Підігрітий.— Зайди.
Потиснув руку і запросив у сільраду.
— А я оце хотів до майстерень іти,— сказав Макар.
— Чого?
— Були в мене Тетяна і Мотря Славчук з першої бригади. Такого гармидеру наробили! Все за ті ясла. Казали, що з тобою говорили…
— Та говорили…
— Треба нам щось робити, бо обіцяли ж на зборах. Не можна нам без ясел.
— Де ж ми їх відкриємо?
— Давай порадимось… Хочу просити, щоб ти на себе це взяв.
— Але я… у мене інші плани, Макаре Олексійовичу, я не зможу.
— Зараз це найголовніше, Платоне. Одним словом, таке тобі доручення. Збери хлопців і дівчат, подумайте.
Платон пригадує свій виступ на зборах, сьогоднішню розмову з Мотрею і думає про те, що він не може зараз відмовитись. Доведеться ще побути в Сосонці тиждень.
— Гаразд, але де ми відкриємо ці ясла? — запитує.
— Може, тут? А ми десь з Колядою розмістимось…
— Тісно. Стеля низька, а це ж діти,— оглядає кімнату Платон.— А знаєте, що, Макаре Олексійовичу? Давайте ми зробимо ясла в клубі. Все одно треба будувати новий, а там можна відгородити три кімнати, а дві залишимо для бібліотеки. От ходімо, подивимось.
У сінях Гайворон майже зіткнувся з Кутнем. Той широко посміхнувся Платонові. Здавалось, що навіть його шкіряна куртка сміялась металевими зубцями блискавок.
— Ось агронома привіз,— сказав Коляда,— ледве впросив… А ви ж це куди зібрались?
— Ходімо з нами,— запропонував Підігрітий,— дуже важлива справа.
Раніше Коляда нізащо не пішов би, коли б його отак покликав Макар, але міняються часи… Після обшуків та анонімок, коли Підігрітий ходив по селу, вибачався перед людьми, його немов підмінили. Не до Коляди, а до Снопа почав ходити вечорами, а то в Лісняка сидить та дивиться, як той малює. Зустріне Коляду, то вже не усміхається улесливо, як раніше… Видно, на їхньому боці силу почув Підігрітий…
— Що ви мені голову морочите якимись яслами! — сердито човгає чобітьми Коляда.
— Це рішення партійної організації,— спокійно відповідає Макар,— і ви його будете виконувати, Семене Федоровичу. Розбагатіємо — новий клуб збудуємо, а тут відкриємо ясла…
— Тут можна буде обладнати кухню,— заглядає в якусь комірчину Платон.— Тут проб'ємо вікно — ще буде одна кімната. Тільки ж стіни страшні…
— Дівчата побілять. Підрахуй, Платоне, скільки треба дощок, скла, вапна, і хай Семен Федорович виписує,— сказав Підігрітий.
— Де я вам його наберу?
— Знайдете. Піднімай, Платоне, комсомол, та покажіть, на що ви здатні. А я вам плакатів підкину.
Біля контори, обіпершись на різьблений стовпчик ґанку, стояв Кутень. Коляда махнув йому рукою, мовляв, почекай, а сам одвів Гайворона за клуб.
— Повір, Платоне, не моя вина,— промовив, заглядаючи в очі.
— Яка вина?
— Тебе ж хотів на агронома… І сьогодні до Бунчука ходив, просив, щоб призначили,— не хоче. Так що ти не думай, що я той…
— Я нічого не думаю, Семене Федоровичу.
— Буду просити тебе, Платоне, коли що — порадь, підкажи, бо ти ж знаєш толк в агрономії…
— Мої поради вам, Семене Федоровичу, не потрібні. І не тільки вам — нікому. На жаль, нікому…
— Може, ти, Платоне, бригадиром став би? — промацує Коляда.
— Ні, спасибі.
— А я так хотів, так хотів. Я до тебе, Платоне, з душею… Те, що колись було між нами,— забудь.
*
Біля хати Платона зупиняє пісня. Дзвінкі хлопчачі голоси виводять бозна-ким принесену розповідь.
Заспівує Васько:
Ой да командир наш — Не труслівой, он всьо… Врем'я…І десять, а може, й двадцять голосів підхоплюють:
Впереді-і-і… Получіл большу-гую-ю ра-ану-у Йот банді-гі-гі-та подлеца…Платон стоїть на порозі, боїться стривожити не тільки пісню, а й хлопчачі думи.
