Постріл із глибин - Ерік Ларсон
Томпсон гукнув униз, на місток: «Земля ліворуч на траверзі!»
Туман ставав дедалі рідкішим, і скоро палуби купались у жовтуватому серпанку, що віщував сонце.
У Лондоні підрозділ морської розвідки Блінкера Холла та Кімната 40 вже отримали досить даних для того, щоб зібрати мозаїку: у водах коло графства Корк була лише одна субмарина, і це була U-20 під командуванням талановитого й агресивного капітана Вальтера Швіґера.
Сонце почало свій рух небосхилом, і з’являлася додаткова інформація у вигляді двох повідомлень із подробицями загибелі «Центуріона». Атаку на корабель було здійснено о 13:00 у четвер. Усі 44 члени екіпажу були врятовані — вони провели в шлюпках у морі десять годин. В одному з повідомлень зазначалося: «Кількість та напрямок руху субмарин невідомі»[500].
До того часу новини про атаку «Центуріона», «Кандидата» та шхуни «Граф Латомський» уже просочились у ліверпульські газети. Альфред Аллен Бут, голова «Кунард», дізнався про атаки з ранкових газет за сніданком. Принаймні для нього суть була зрозуміла: він знав, що флагман його компанії мав проходити через ті самі води саме в той день.
Бут покинув снідати та поквапився до командира військово-морських сил у Ліверпулі, капітана Гаррі Стайлмена[501]. Він благав його вдатися до якихось заходів, щоб захистити «Лузитанію».
Бут наполягав на тому, щоб Тьорнерові передали повідомлення про торпедування двох кораблів компанії «Гаррісон» — сам Бут через військові правила не міг відправити безпосередньо капітанові ані попередження, ані наказ. На початку війни всі кораблі, приписані в портах Британії, були переведені в торговельний підрозділ Адміралтейства з метою забезпечити максимальну гнучкість у разі необхідності реквізувати корабель для військових цілей, а також щоб не виникало конфлікту між наказами від Адміралтейства та власників корабля. Останню обставину голова «Кунард» Альфред Бут визнавав «дуже небезпечною».
І досі достеменно невідомо, що саме сталося під час зустрічі Бута з адміралом Стайлменом, але Бут вийшов звідти з упевненістю, що Тьорнер отримає повідомлення з детальною інформацією, а також що Адміралтейство віддасть «Лузитанії» наказ зайти в Квінстаун — доволі далеко від Ліверпуля, — аж доки загроза з боку субмарин не мине.
«Лузитанія» пробиралася крізь туман коло берегів Ірландії, але видимість ставала дедалі кращою, і загроза зіткнення з іншим судном поступово меншала. Тьорнер розпорядився вимкнути туманний горн. Можливість бути поміченим субмариною, навпаки, зростала.
На містку ж тим часом поширювалася тривога. Об 11:30 було отримано повідомлення від Адміралтейства, у якому йшлося: «Активність субмарин у південній частині Ірландської протоки останні відомості 20 миль на південь від плавучого маяка Конінбеґ»[502].
Відправник також додав: «Переконатися що “Лузитанія” це отримала».
Плавучий маяк Конінбеґ був просто по курсу Тьорнера, перед найвужчим місцем — 45 миль завширшки — протоки Святого Георга. Також із повідомлення стало зрозумілим, що субмарин більше ніж одна.
Якщо субмарини — у множині — і справді були помічені у 20 милях на південь від маяка, то вони були всередині протоки. У ясний день — а туман уже майже зник — дим із трьох труб «Лузитанії» буде видно на 20 миль у будь-якому напрямку. Тобто вартовий на субмарині, яка перебуває в протоці, має всі шанси помітити пароплав. У повідомленні сказано «активність субмарин», але що саме означає слово активність?
Вочевидь, це повідомлення було результатом прохання Бута, хоч і містило мало з того, що він просив передати. В англійському варіанті було всього лише 18 слів і жодних подробиць подій останньої доби. А капітан Тьорнер потребував цих подробиць більше, ніж будь-хто інший. Його так і не повідомили про загибель двох кораблів компанії «Гаррісон» та шхуни «Граф Латомський».
Туман відступив, і Тьорнер збільшив швидкість до 18 вузлів. Він розпорядився підтримувати максимальний тиск у трьох робочих котельнях на випадок, якщо знадобиться раптово прискоритися.
Опівдні, як і просив Чарльз Лоріа, його розбудив стюард, який відповідав за його каюту. Стюард повідомив, що корабель «пройшов Клір-Айленд», знайомий орієнтир коло південно-західного кінця Ірландії. Це означало, що час на кораблі вже переведено вперед, на Гринвіч. Лоріа встав, одягся у свій костюм від Нікербокера і був на палубі вже о 12:50. Точний час відомий, бо він якраз глянув на годинник (що, як завжди, був налаштований на бостонський час) та вирахував час за Гринвічем.
Обід для пасажирів першого класу починався о 13:00, і Лоріа вирішив ще 10 хвилин прогулятися палубою. Він помітив, що корабель наче «ледь плететься», а потім побачив результати парі на пройдену відстань — корабель пройшов лише 484 милі.
Лоріа вважав, що це мало, хоча насправді середня швидкість перевищувала 20 вузлів, і це при тому, що декілька годин вони йшли в тумані на швидкості в 15.
