Меч Арея - Іван Іванович Білик

Іван Білик

Меч Арея

Вступне слово

Дорогий читачу!

Складна й драматична доля судилася книжці, яку Ви тримаєте в своїх руках.

Роман Івана Білика «Меч Арея» вперше побачив світ 1972 року й припав до смаку широкому читацькому загалові, який свою оцінку висловив виразно й однозначно. Книжка блискавично зникла з полиць книгарень. Вона стала бестселером. Про неї багато й голосно говорили, сперечались, але всіх зачарував далекий світ наших пращурів з V століття, загадковий, невідомий, майже міфічний світ, у який доти не зважувався заглянути ніхто з письменників.

Роман кликав до роздумів. Така незбагненна півторатисячолітня часова відстань, — а герої книжки здаються живими, близькими й зрозумілими. Свого головного героя, якого звично називають «гунським царем Аттілою», автор ототожнює з великим київським князем Богданом Гатилом, а літописних «гунів» зображує слов'янами — безпосередніми предками українців. Ця оригінальна, на перший погляд нібито фантастична, гіпотеза романіста — плід ретельного вивчення величезного історичного матеріалу, накопиченого наукою. Останнім часом гіпотеза набуває дедалі більше підтверджень і в знахідках археологів.

Отже, в романі історія нашого йароду продовжується на півтисячоліття в глиб віків, хоча нас ще змалечку переконували, що нібито предки українців з'явились на світ Божий тільки в X сторіччі, та й то в ролі «молодшого брата». До того ж в історичних працях та художніх творах так розміщували на карті Європи стародавні народи й племена, що нам не лишалось місця. Були всі — кельти, готи, фракійці, балти, скіфи, сармати, греки, навіть римляни, — всі, хто завгодно, крім нас. Іван Білик «знайшов місце» на карті пізньої античності й для наших предків. Ось у чому полягає високий патріотичний пафос його роману.

Саме така ідейно-художня тональність викликала лють у функціонерів од культури та ідеології лихих тоталітарних часів. Книжку заборонили, вилучили з бібліотек, частину тиражу, яку не встигли продати, було знищено. Автора піддали злісному цькуванню в пресі, позбавили роботи й права друкуватись.

Проте й такими жандармськими санкціями не можна було навіть за часів стагнації вбити в людях інтерес до свого минулого. Книжка Івана Білика жила й діяла, її читали, вона переходила з рук у руки. Кілька разів книжку було перевидано за кордоном — у Канаді, США, Англії та інших країнах.

І ось настало її нове життя. Книжка знову побачила світ на Батьківщині. Перевидання роману чекали ті, хто вперше познайомився з ним 1972 року. Тим часом виросло нове покоління українців. Відроджується національна свідомість. Безмежно зростає інтерес до історичного минулого рідного народу. Все частіше молоді люди запитують себе й нас: «Хто ми? Звідки ми? Чиї ми діти?..»

Дорогий читачу! Всі ми — діти своїх батьків. У цьому Ви пересвідчитеся, прочитавши роман Івана Білика «Меч Арея», головне значення якого полягає і в тому, що він розбуджує в людині людину, вільну, незалежну, горду й розкуту, людину з почуттям власної гідності в душі й серці.

Олена АПАНОВИЧ

Від видавництва

Шановний читачу!

З першої ж сторінки роману Ви опиняєтеся в незвичайній мовній стихії. Мова історичних творів — це завжди авторський вибір. Чи відтворювати давні події цілком сучасною мовою, чи ж насичувати її елементами архаїки? Чи використати мовне багатство діалектів? Це — майже ювелірна праця, адже мова твору повинна залишатися і образною, і органічною, і зрозумілою.

Звичайно ж, ніхто не годен сказати достеменно, якою мовою говорили наші предки в IV ст. н. е., — з тих часів знаходимо лише кілька записаних слів у творах давніх авторів. Проте немає сумніву в тому, що сучасна мова, й особливо діалекти, які зберігають чимало архаїчних рис, є нащадками попередніх епох. Тому й можливе використання мовних засобів сьогодення для створення особливої атмосфери історичного роману.

У творі Ви зустрінете певну кількість застарілої лексики, для кращого розуміння якої пропонуємо скористатися словничком наприкінці книжки. Але, крім того, є й чимало суто фонетичних діалектизмів і архаїзмів. Наприклад, для того щоб виявити неоднорідність слов'янського моря народностей, Іван Білик звернувся саме до фонетики. Тому й подибуємо діалектні варіанти таких знайомих слів: муж — між — мунж; полохта — плахта; хчеш — хочеш; боронь — брань (битва); местися — мститися; полуніч — північ; возход — схід; секіра — сікира — сокира; крульство — королівство; вил — віл; кинь — кінь; глава — голова тощо. Частина архаїзмів ніби прояснює внутрішню будову слова, його походження: злюб (шлюб, від любити), присьпа (призьба, від присипати), медвідь (мед відає), полоття (плаття, від полотно), горнчар (від горня), боднар (від бодня), част (чаща, від частий) і т. ін.

Зустрінуться й давні граматичні форми: в себе місто, (вмісто себе, замість), чого сте хочете; звідукуду єсте, сього ж дні, не маю хоті тощо. А чудові народні фразеологізми: почало і кінчало, закон і покон, прийшов мій духодав; усі ці соковиті: небалака, різень сала, нивиця, кітка, рячитися, шпаркий, стега (пор.: стежка)!

Читайте і насолоджуйтеся!

МЕЧ АРЕЯ

або казання про Великого князя Богдана, званого Аттілою,

про незрівнянну красуню Гримільду,

про підступного євнуха Хрисафія та вірного воя Годечана,

який порятував свого князя від наглої смерті,

про імператорів Теодосія й Маркіана,

про нерозважливого короля Бургундського, 

про коваля Людоту і зачарований скарб Нібелунгів

В літо 376-е

Великий князь київський Велімир повстав усією Руссю, й скинув іго конунга Германаріха готського, й помстився Германаріхові за смерть князя Буса волинського, та його синів, та боляр, що були розіпнуті на хрестах, і була січа велія, й ратилися русини літо, й осінь, і зиму, й побігли готи з землі Руської, а хто лишився, то став платити київському князеві дань.

В літо 382-е

Упочив князь Великий київський Велімир, і сів на вітчому столі син його старійший Данко, й сів у городі Витичеві, й правити почав Руссю, й Деревами, й Сіверою, й Лугами, й готами, й усіма язиками, кої платили йому дань, і ходили в рать по Великому князеві, й славили його.

В літо 395-е

Місяця стичня в 17 день переставивсь імператор Теодосій Перший, і Римська держава знову розділилася надвоє — Західню й Всхідню. В Римі сів на стіл Гонорій, який полюбляв циркусні бої, та вино, та жін. У Константинополі ж воцарився слабовільний імператор Аркадій.

Місяця листопада в 27 день. Убито галла Руфіна, який вершив усіма