Постріл із глибин - Ерік Ларсон
Він припустив: якщо до Ліверпуля і йтиме якийсь транспорт з солдатами, то в супроводі есмінців і вночі. Єдиний спосіб побачити ці кораблі — залишатися на поверхні, писав він, але це занадто небезпечно в темряві й тумані, бо вірогідність зіткнення завелика. А якщо не вдасться вчасно побачити есмінець, швидкий та добре озброєний корабель, то його атаки не уникнути.
Крім того, у Швіґера залишилося тільки три торпеди, дві з яких він хотів приберегти для зворотної подорожі — звичайна практика серед командирів субмарин.
Також не треба забувати про проблему палива. Якщо продовжувати рух у напрямку Ліверпуля, то пальне просто закінчиться, і повернутися тим шляхом, яким він сюди прийшов, буде неможливо. Доведеться йти через Північну протоку між Шотландією та Ірландією; для британських комерційних кораблів це був безпечний шлях, а для субмарин — навпаки. Минулого разу в тій протоці він бачив щільні патрулі, небезпека була всюди. Він присягнувся «за жодних обставин» туди не повертатися.
Швіґер планував продовжити атакувати кораблі, як він писав, на значній відстані від Ліверпуля — на вході в іншу протоку, Бристольську. Тут проходили судна, що прямували в британські порти Свонсі, Кардіфф та Бристоль. «Шанси на успішні атаки тут вищі, а захист ворога слабший, ніж в Ірландському морі коло Ліверпуля», — писав Швіґер. Хоча торпеда в нього лишилася всього одна — якщо не враховувати двох у резерві, — ще було багато снарядів для гармат, тому він вирішив продовжувати атаки, аж доки не витратить дві п’ятих з усього пального, яке лишилося.
Але погода знову ж таки поставила його в глухий кут.
О 18:10 він знов подивився в перископ, але побачив лише туман. Видимість обмежувалася 30 ярдами в будь-якому напрямку. Він продовжив рухатись у відкрите море, далі від найбільш навантажених морських шляхів, щоб переночувати. Спливати планували вранці, у п’ятницю, щоб іти на дизельних двигунах та зарядити батареї перед полюванням.
«Лузитанія».Повідомлення
Вечеря, як завжди, була дуже щедрою та вишуканою — і ще більш цінною тому, що передостанньою в цій подорожі. До Ліверпуля мали прибути в суботу вранці.
Поки пасажири вечеряли, оператор зв’язку Марконі почув якісь розмови в ефірі. На годиннику була 19:50. Повідомлення en clair, тобто звичайною англійською мовою, було з офісу Адміралтейства у Квінстауні, Ірландія. Мабуть, перше повідомлення було частково втрачене, бо оператор «Лузитанії» попрохав Квінстаун надіслати його ще раз. Повторне було отримане о 19:56. За мить у капітана Тьорнера в руках була записка: «Активність субмарин коло південного узбережжя Ірландії»[473].
Приблизно в цей самий момент корабель отримав іще одне повідомлення, цього разу всім британським кораблям, закодоване особливим кодом Адміралтейства для комерційних суден. Тільки-но його розшифрували, текст також було передано Тьорнеру. Повідомлення застерігало кораблі в Ла-Манші відходити від південних берегів Англії далі ніж на 2 милі, а кораблям, які прямували до Ліверпуля, радили оминати миси, залишатися посередині протоки, проходити вхід у порт на великій швидкості, а також узяти портового лоцмана на перекаті річки Мерсі, який би довів їх до причалу в Ліверпулі. Наприкінці повідомлення зазначалося: «Субмарини коло Фастнету»[474].
Ці два повідомлення, отримані одне за іншим, не могли не схвилювати. Друге з них наче заперечувало саме себе. З одного боку, кораблям у Ла-Манші радили триматися ближче до берега, а з іншого — кораблям на маршруті Тьорнера радили залишатись посередині протоки. Капітанам рекомендували швидко проходити входи в порти, але водночас — узяти лоцмана в гирлі Мерсі. Також у цьому повідомленні не було жодної інформації про точну кількість субмарин та їхнє розташування. Води коло південного узбережжя Ірландії — це велетенський простір, частина океану. Остання фраза «субмарини коло Фастнету» могла означати як те, що вони за півмилі звідти, так і те, що вони за сотню миль. Обидва цих повідомлення разом означали тільки одне: води кишма кишать субмаринами.
Капітан Тьорнер знав напевно лише одне: наступного ранку «Лузитанія» проходитиме повз Фастнет-Рок, а решта подорожі проходить у водах на південь від Ірландії.
Після вечері Престон Прічард очолив вечірню партію у віст у вітальні другого класу, поки в першому давали концерт[475]. Програма того вечора зникла в тумані історії, але один із пасажирів, як кажуть, одягся в повний костюм шотландського горянина Красунчика принца Чарлі та виконав шість шотландських пісень. Під час минулих подорожей пасажири читали вірші й «комічні декламації»; співали таких пісень, як «Униз за струмком край старого млина», «Женев’єва» та «Краля Мері з Тіпперері»; демонстрували свої таланти в грі на музичних інструментах, виконуючи соло на евфоніумі, мандоліні чи віолончелі — колискову з опери Ґодара «Жоселін» та «Мрії» Шумана[476]. Але одне було незмінним: кожен концерт закінчувався тим, що всі присутні вставали та співали «Боже, бережи короля» та американський гімн-побратим «Моя країно, це про тебе» — на один мотив, але з різними віршами.
Саме під час антракту цього концерту й виступив капітан Тьорнер зі своїми шоковими повідомленнями про субмарини та зону військових дій. Він також запевнив присутніх, що вже скоро вони будуть у безпеці під захистом Королівського флоту.
