Постріл із глибин - Ерік Ларсон

«День був чудовий, з легким вітерцем та яскравим сонцем»[503], — писав Лоріа. Уздовж лівого борту він побачив «старе добре узбережжя Ірландії». Узбережжя було доволі далеко — ледь помітна смужка зеленого на горизонті. Хороша погода турбувала Лоріа: «Я подумав, що якщо німецькі субмарини не жартували, то ще багато тижнів доведеться чекати кращої можливості, ніж тоді. З таким гладеньким морем, яке тоді нас оточувало, з перископа можна було розгледіти все на доволі великій відстані».

Море й справді було навдивовижу гладеньким: Лоріа порівняв його поверхню з млинцем, а один із коридорних казав, що воно «наче стіл для більярду»[504].

Пасажирка з Коннектикуту Джейн Мак-Фаркуар вийшла на одну з верхніх палуб та подивилася на блискучу гладінь моря. Вони з 16-річною дочкою щойно закінчили готувати одяг, який планували вдягти наступного ранку після прибуття в Ліверпуль.

Той одяг, у якому вони були зараз, планували не брати з собою й залишити на кораблі. «Краєвид був величний: сонце яскраво світило, гладенька поверхня води дозволяла побачити суходіл з обох боків. Я дивилась навколо на цю красу та думала: а де ця небезпека, про яку всі говорили? Уже був майже кінець подорожі, а жодної ознаки небезпеки так і не було»[505].

У п’ятницю вранці Швіґер розпорядився утримувати U-20 на поверхні, щоб продовжувати заряджати батареї. Він стояв зверху на рубці. Над морем літали хмарки туману, але сонячні промені де-не-де просвічували. Видимість швидко покращувалась. Поверхня моря була абсолютно рівною, бриз силою в 1 вузол її не тривожив.

«Раптом видимість суттєво покращилася»[506], — записав Швіґер у своєму журналі. Звісно, це дало йому можливість добре розгледіти навколишній простір, але це також зробило його видимим для будь-якого британського патрульного корабля або есмінця, якщо той виявиться недалеко. Рівна гладь моря тільки полегшувала ворогові завдання, роблячи U-20 більш помітною навіть у разі занурення на глибину перископа — той залишав на поверхні білий пір’їстий слід, який видно за багато миль.

І дійсно, траулер, який був удалині, почав наближатися. Швіґер скомандував швидко занурюватись і підняв перископ. Корабель наближався повільно, і Швіґера це нервувало. «Через це ми занурюємося на глибину в 24 метри, щоб уникнути зустрічі з траулером». Час — 10:30. «О 12 годині, — писав він, — ми знов піднімемося до 11 метрів, і я зроблю огляд через перископ».

Але трохи раніше від призначеного часу, об 11:50, субмарину охопило хвилювання: навіть на глибині у 80 футів (24 метри) екіпаж чув крізь корпус шум корабля прямо над головою. Швіґер записав: «Над нашою субмариною проходить корабель із дуже потужним великим двигуном».

За звуком Швіґер зрозумів, що це не есмінець і не траулер — щось набагато більше та з великою швидкістю. Корабель проходив просто над субмариною, і це тільки підтвердило правильність рішення Швіґера зануритися на крейсерську глибину, щоб уникнути зіткнення з кілем навіть найбільшого судна.

Вони декілька хвилин зачекали, а потім вийшли на глибину перископа, щоб ідентифікувати судно.

Туманну сирену вимкнули, сонце стояло високо та яскраво світило на палуби. Пасажири «Лузитанії» вийшли на відкриті палуби, щоб пограти у шафлборд та інші палубні ігри або покидати медболи. Старші діти, як завжди, стрибали через мотузку. Менші грали зі своїми нянечками та стюардесами: хтось гуляв, а когось іще катали у візочках. На мотузочках у немовлят висіли пустушки. На палубах у тіні, де дув бриз у 18 вузлів (адже корабель рухався вперед), було досить прохолодно, і доводилося навіть одягати пальто. На одній із жінок була велика чорна шуба.

Це був останній цілий день подорожі, яскраве сонце, прозоре повітря — і пасажири наче вирішили повдягатись особливо елегантно та зі смаком. Семирічна дівчинка була вбрана у бавовняну сукню в білу та блакитну смужку[507], чорне оксамитове пальто з червоною шовковою підкладкою, а з прикрас мала золоту каблучку, червоне коралове намисто та перламутрову брошку[508]. Розстебнуте пальто робило її схожою на чорну пташку з червоними крилами. Узагалі в моді був рожевий — особливо серед хлопчиків. На одному п’ятирічному хлопчикові було рожеве вовняне пальто, а під ним — жакет і брючки в клітинку. Один чоловік років під тридцять одягся явно з наміром вразити публіку. На ньому було ось що:

Сині брюки з сержу

Смугаста бавовняна сорочка («Андерсон Броз., пошив, Бридж-стрит, 27, Глазго»)

Білі кальсони з мериносової вовни

Світлі черевики на шнурках (усередині штамп «Голобер Броз., Західна 14-та вулиця, 501, Нью-Йорк»)

Сірі шкарпетки з блакитними підошвами

Світлі підтяжки

Шкіряний пояс із нікелевою пряжкою

А також:

Рожевий жакет із мериносової вовни

Багато пасажирів розмістились у шезлонгах із книжками в руках, як і в попередні шість днів. Двайт Гарріс теж улаштувався на палубі, щоб почитати книгу про родину Медічі, а