Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Майстер і Маргарита - Михайло Опанасович Булгаков

Майстер і Маргарита - Михайло Опанасович Булгаков

Читаємо онлайн Майстер і Маргарита - Михайло Опанасович Булгаков
вже стіною йшов народ, неначе штурмуючи поміст, на якому стояла Маргарита. Голі жіночі тіла підносилися між фрачними чоловіками. На Маргариту напливали їхні смагляві, й білі, й кольору кавового зерна, й зовсім чорні тіла. У волоссі рудому, чорному, каштановому, ясному як лен, — у зливі світла вигравало й скакало, розсипаючи іскри, коштовне каміння. І наче хтось окропив навальну колону чоловіків краплинками світла, — з грудей пирскали світлом діямантові застібки. Тепер Маргарита щосекунди відчувала торкання губів до коліна, щосекунди простягала вперед руку для поцілунку, обличчя їй зсудомилося в нерухому маску вітання.

— Я в захваті, — монотонно співав Коров’єв, — ми в захваті… Королева в захваті…

— Королева в захваті… — гугнявив за спиною Азазелло.

— Я в захваті, — скрикував кіт.

— Маркіза…[310] — бурмотів Коров’єв, — отруїла батька, двох братів та двох сестер через спадок… Королева в захваті!.. Пані Мінкіна…[311] Ах, яка ж гарна! Дещо нервозна. Навіщо їй було пекти покоївці обличчя щипцями до завивки? Певна річ, за таких умов заріжуть… Королева в захваті!.. Королево, хвильку уваги: імператор Рудольф, чаклун та альхемік…[312] Ще альхемік, — повішений… Ах, ось і вона! Ах, який чудовий дім розпусти вона мала в Страсбурґу!.. Ми в захваті!.. Московська кравчиня, ми всі її любимо за невичерпну фантазію… тримала ательє та вигадала страшенно кумедну штуку: прокрутила дві круглі дірочки в стіні…

— А дами не знали? — спитала Маргарита.

— Усі до єдиної знали, королево, — відповідав Коров’єв. — Я в захваті!.. Цей двадцятирічний хлопчина з дитинства вирізнявся дивними фантазіями, мрійник і дивак. Його покохала одна дівчина, а він узяв та й продав її до дому розпусти…

Знизу пливла ріка. Краю цій річці не було видно. Джерело її, величезний коминок, живив її далі. Так збігла година й пішла друга година. Тут Маргарита стала помічати, що її ланцюг зробився важчим, ніж був. Щось дивне сталося і з її рукою. Тепер, перш ніж її піднести, Маргариті доводилось морщитися. Цікаві зауваження Коров’єва перестали розважати Маргариту. І розкосі монгольські обличчя, і обличчя білі та чорні стали їй байдужими, часами зливалися, а повітря між ними чомусь починало тремтіти й струмувати. Гострий біль, як від голки, раптово пронизав праву руку Маргарити і, зціпивши зуби, вона поклала лікоть на тумбу. Якийсь шерех, немов від крил по стінах, долинав тепер ззаду із залі, й було знати, що там танцюють нечувані полчиська гостей, і Маргариті здавалося, що навіть масивні мармурові, мозаїчні та кришталеві підлоги в цій диковинній залі ритмічно пульсують.

Ані Ґай Кесар Каліґула, ні Мессаліна[313] вже не цікавили Маргариту, як не зацікавив жоден з королів, герцоґів, кавалерів, самогубців, отруйників, шибеників та звідниць, тюремників та шахраїв, катів, донощиків, зрадників, шаленців, нишпорів, розтлінників. Усі їхні імена поплутались у голові, обличчя зліпилися в один величезний корж, і лише одне болісно сиділо в пам’яті обличчя, оторочене достоту вогнистою бородою, обличчя Малюти Скуратова[314]. Ноги Маргариті підгиналися, щохвилини вона боялася заплакати. Найгірших страждань спричиняло їй праве коліно, яке цілували. Воно набрякло, шкіра на ньому посиніла, дарма що не раз рука Наталі з’являлася біля цього коліна з губкою й чимось духмяним обтирала його. Наприкінці третьої години Маргарита поглянула додолу геть безнадійними очима й радісно здригнулася: потік гостей рідшав.

— Закони бального з’їзду однакові, королево, — шепотів Коров’єв, — зараз хвиля стане спадати. Клянуся, ми терпимо останні хвилини. Он гурт брокенських гультяїв[315]. Вони завжди приїжджають останніми. Ну так, це вони. Два п’яні вовкулаки… все? Ах ні, ще один. Ні, двоє!

Сходами спиналися двоє останніх гостей.

— Таж це хтось новенький, — казав Коров’єв, мружачись крізь скельце. — Ах так, так. Якось Азазелло відвідав його та за коньяком нашепотів йому пораду, як позбутися однієї людини, викриттів якої він надзвичайно побоювався. Отож він звелів своєму знайомому, що був від нього залежним, поприскати стіни кабінету отрутою.

— Як його звати? — спитала Маргарита.

— Та я, бігме, й сам ще не знаю, — відповів Коров’єв, — треба попитати Азазелла.

— А хто з ним?

— А от це той самий запопадливий його підлеглий[316]. Я в захваті! — прокричав Коров’єв останнім двом.

Сходи спорожніли. З обачности почекали ще трохи. Та з коминка ніхто не виходив.

За мить, не втямивши, як це сталося, Маргарита опинилася в тій самій кімнаті з басейном і там, відразу заплакавши від болю в руці та нозі, звалилася просто на підлогу. Та Гелла й Наталя, втішаючи її, знову потягли її під кривавий душ, знову розім’яли її тіло, й Маргарита знову ожила.

— Іще, іще, королево Марго, — шепотів Коров’єв, що виник поруч, — треба облетіти усі залі, щоб поважні гості не чулися кинутими.

І Маргарита знову вилетіла з кімнати з басейном. На естраді за тюльпанами, де грала оркестра короля вальсів, тепер шаленів мавп’ячий джаз. Здоровенний горила в кошлатих бакенбардах, із сурмою в руці, тяжко пританцьовуючи, дириґував. В один ряд сиділи оранґутани, дмухали в блискучі сурми. На плечах в них верхи влаштувалися веселі шимпанзе з гармоніями. Два гамадрили в гривах, схожих на лев’ячі, грали на роялях, і цих роялів не було чути в громі й писку й гупаннях саксофонів, скрипок і барабанів у лапах ґібонів, мандрилів та мавп. На дзеркальній підлозі незліченні пари, неначе злившись, вражаючи зграйністю та чистотою рухів, кружляючи в одному напрямі, йшли стіною, грозячи усе змести на своєму шляху. Живі єдвабні метелики пурхали над навалою танцівників, зі стель сипалися квіти. У капітелях колон, коли згасла електрика, спалахували міріяди світлячків, а в повітрі пливли болотяні вогні.

Потім Маргарита опинилася в дивовижному за своїми розмірами басейні, оточеному колонадою. Велетенський чорний Нептун[317] викидав із пащі широкий рожевий струмінь. Задурливий запах шампанського підіймався з басейну. Тут панували невимушені веселощі. Дами, сміючись, скидали черевики, віддавали торбинки своїм кавалерам або неграм, що снували з простирадлами в руках, і з криком ластівкою кидались до басейну. Піняві стовпи викидало угору. Кришталеве дно басейну палало нижнім світлом, що пробивалося крізь товщу вина, й у ньому було видно сріблясті тіла плавців. Вискакували з басейну геть п’яними. Регіт дзвенів під колонами та гугонів, як у лазні[318].

У всій цій колотнечі закарбувалося одне геть п’яне жіноче обличчя з безтямними, але й у безтямі благальними очима, і згадалося одне слово — «Фрида»!

Голова Маргариті стала паморочитися від запаху вина, і вона вже хотіла була піти, коли кіт встругнув у басейні номер, що затримав Маргариту. Бегемот начаклував щось біля пащі Нептуна, і враз із сичанням та гуркотом розбурхана

Відгуки про книгу Майстер і Маргарита - Михайло Опанасович Булгаков (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: