Майстер і Маргарита - Михайло Опанасович Булгаков
Та найбільш очевидною ланкою, що сполучає «не зовсім хороший калямбур», за який середньовічному лицареві «довелося по тому прожартувати дещо більше та довше, ніж він гадав» із сучасним Булгаковові світом є колосальне, небачене в історії стосунків людини з державою, поширення в СССР, особливо в період правління Сталіна (1920-і й подальші роки), політичних анекдотів, за які й оповідач, і слухачі діставали кримінального покарання у формі тривалого терміну ув’язнення або розстрілу. Саме більшовицький режим лукаво відділив «світло комунізму» від «темряви релігії й забобонів», оголосив «боротьбу за свободу й рівність проти релігії й рабства» «боротьбою між світлом і темрявою, між днем і ніччю». За звинуваченням «поширення наклепницьких вигадок» (распространение клеветнических измышлений) було репресовано та знищено десятки й десятки тисяч людей.
396
…виявився худеньким юнаком, демоном-пажем… —
Демон (гр. δαιμόν — дух, божество) — у християнській релігії — злий, нечистий дух, диявол, що має надлюдську силу, який належить до невидимого світу та справляє вплив на життя й долю людей.
Паж (фр. page) — юнак шляхетного походження, що прислужував при великому февдалі або королі. У французькій мові це слово означає також зухвалого свавільного молодика, що завжди лізе не у своє діло — риса, притаманна котові Бегемотові.
397
…на ботфортах його <…> зірочки острогів. —
Ботфорти (фр. bottes fortes) — середньовічні високі чоботи до кінної їзди з штивними, розширеними догори халявами, дещо вищими спереду.
Остроги — металеві дужки із зірчастими коліщатками або шпичаками, прикріплені до задників взуття вершника, якими покваплюють (приострожують) коня, торкаючи його черева.
398
Волянд осадив свого коня на кам’янистому безрадісному пласкому верхів’ї <…> і Маргарита <…> розрізнила в пустельній місцевості крісло й у ньому білу постать сидячої людини. <…> сидячий <…> коротко потирає свої руки… — Сцена розігрується на безлісній пласкій вершині гори Пилатус (Pilatus Berg, 2132 м) на північному узгір’ї Альп неподалік м. Люцерн (Швайцарія). За легендою, щороку на Велику п’ятницю (П’ятниця Страсного тижня) Пилат з’являється на цій горі й вмиває руки, вкотре потверджуючи невинуватість Підсудного, марно намагаючись звільнити себе від участи у жахливому злочині.
399
…а увечері слухати музику Шуберта? — Франц Шуберт (Franz Peter Schubert, 1797–1828) — австрійський композитор-романтик, автор багатьох пісень (понад 600), балад, фортепіянних сонат, церковних композицій, симфоній. Джерелом його творчости часто слугували твори Шиллера, Ґете, Гайне, Мюллера. До найбільш популярних творів належать опера «Замок диявола» (Des Teufels Lustschloss, 1814), пісні «Лісовий цар» (Erlkoenig), «Маргарита при прядці» (Gretchen am Spinnrade), «Смерть і дівчина» (Der Tod und das Mädchen), «Прекрасна мельничка» (Die schöne Müllerin), цикл пісень «Лебедина пісня» (Schwanengesang, 1828).
400
…виліпити нового гомункула? — Гомункул (лат. homunculus — чоловічок) — людина, зародок якої альхеміки сподівалися одержати штучним способом у реторті. Слово запроваджено в обіг знаменитим швайцарським лікарем-ятрохеміком Парацельсом (1493–1541), але набуло широкої відомости завдяки трагедії Ґете «Фауст», де гомункул втілює ідею нескінченого прагнення до життя та краси.
401
…бачу венецьке вікно… — Венецьке вікно — широке вікно, розділене рамою на три вертикальні частини, дві з яких розчиняються.
402
…зграя гіпнотизерів і черевомовців… — Черевомовці — люди, здатні говорити, не ворушачи губами. У середньовіччі цих людей вважали такими, що мають у череві нечистого духа (звідси назва) — демонів і вважали, що ці демони здатні промовляти віщі слова.
403
…та двоє Караваєвих. — Виразно київська ремінісценція: саме в Києві було двоє Караваєвих, уславлених та дуже популярних, обидва Володимири Опанасовичи, обидва професори. Один з них (1811–1892) — хірург-окуліст, учень М. І. Пирогова, перший декан медичного факультету Київського університету Св. Володимира, засновник факультетської хірургічної клініки та катедри очних хвороб, почесний громадянин Києва. Похований на Байковому цвинтарі; його ім’ям названо місцевість у Києві — Караваєві дачі, а також вулицю Караваєвську (передтим Шулявська, нині Льва Толстого). Другий (1864–1939) — вчений-зоолог, ентомолог, мандрівник, професор Київського університету, директор Зоологічного музею Української академії наук. Похований на Лук’янівському цвинтарі; його ім’ям названо вулицю професора Караваєва.
404
…до театру дитячих ляльок у Замоскворіччі. — Замоскворіччя — район Москви на протилежному кремлеві березі Москви-ріки. Під час написання твору в Москві було два лялькових театри, але обидва містилися на кремлівському березі.
405
…в Брюсівському провулку… — Правильна назва: Брюсів (Брюсов) провулок (за совєтських часів вул. Нєжданової); сполучає Велику Нікитську та Тверську вулиці. Існують дві версії походження назви. За однією з них, провулок названо на честь державного діяча та вченого, зросійщеного вихідця з шотландського королівського роду, сподвижника Петра І Якова Вілімовича (Вільямовича) Брюса (1670–1735), який зажив слави чорнокнижника, альхеміка та чаклуна. За другою — провулок названо ім’ям правнука чорнокнижника — Якова Олександровича Брюса (1729–1791), головнокомандувача (генерал-губернатора) Москви, улюбленця Катерини II, який з 1770-х років мешкав у будинку на розі провулку та Великої Нікитської вулиці (№ 2/14). Брюсівський провулок Булгакова без сумніву мав бути названим на честь старшого Якова Брюса.
406
…співробітник Інституту історії і філософії, професор Іван Миколайович Понирьов. — Полишивши ремесло замовного віршування та повернувшись до свого справжнього прізвища, по спілкуванні з Берліозом та з напучення Майстра («Ви про те, що йому далі було, напишіть!»), які пробудили в ньому потяг до знань, Бездомний мав стати істориком і для цього вступити до Інституту червоної професури (Институт красной профессуры) — вищого учбового закладу, створеного у Москві 1921 р., який готував викладачів суспільних наук, працівників наукових закладів та державних і партійних органів. 1931 р. (під час написання твору) Інститут було розділено на декілька інститутів під загальною назвою МІФЛІ (Московський інститут філософії, літератури та історії), до складу якого входили історико-партійний та філософський інститути. Відтак кар’єра Бездомного-Понирьова завершується посадою «червоного професора». «Інституту історії і філософії» в Москві не було.
407
У виданні 1973 р.: «…п’ятий прокуратор Юдеї вершник Понтійський Пилат».
Юрій Некрутенко
