Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

Читаємо онлайн Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак
знепритомнів з горя, побачивши, що квартира порожня. Кат розповіла йому про обставини викрадання, проведеного так спритно, немов він сам його організував.

— Ну, — сказав він до себе, — треба скоритись, помщуся потім, тепер треба йти до Корантена... Це вперше ми натрапили на справжнього ворога. Треба, щоб Корантен дав волю цьому красеневі одружуватись хоч з імператрицями, якщо той схоче!.. Ах, я розумію, що моя дочка покохала його з першого погляду... О, іспанський священик розуміється в цьому... Кріпись, татусю Пейрад, випускай свою здобич із пащі.

Нещасний батько не знав про жахливий удар, який чекав його.

Коли він прийшов до Корантена, Брюно, довірений слуга, що знав Пейрада, сказав:

— Пан виїхав.

— Надовго?

— На десять днів.

— Куди?

— Не знаю.

“О, боже мій, я стаю дурнем, питаю — куди?.. Хіба ж ми кажемо їм це?” — подумав він.

За кілька годин до того як Пейрада розбудили в мансарді на вулиці Сен-Жорж, Корантен, повернувшись зі свого маєтку в Пассі, з’явився до герцога де Гранльє в костюмі камердинера з пристойного дому. У петлиці його фрака красувався орден Почесного легіону. Він зробив собі старече лице з пудрованим волоссям, зморшкувате, білясте. Словом, він скидався на старого начальника канцелярії. Коли він назвав своє ім’я (пан де Сен-Дені), його провели до кабінету герцога де Гранльє, де він побачив Дервіля, що читав лист, продиктований Корантеном одному зі своїх агентів, якому було доручено листування. Герцог відвів Корантена набік, щоб пояснити йому все, що Корантенові було вже відомо. Пан де Сен-Дені вислухав байдуже, шанобливо, розважаючись тим, що спостерігав цього вельможу, пробираючись до суті крізь це бархатне вбрання, викриваючи це життя, і тепер і назавжди віддане тільки вісту й повазі до дому де Гранльє. Вельможі настільки наївні зі своїми підлеглими, що Корантенові довелося поставити дуже небагато смиренних запитань перед паном де Гранльє, щоб той почав виявляти свою зухвалість.

— Якщо ви покладетеся на мене, пане, — сказав Корантен Дервілеві, коли його познайомили як слід з повіреним, — ми сьогодні ж увечері поїдемо в Ангулем бордоським диліжансом, що мчить дуже швидко, і нам не доведеться більше ніж шість годин перебувати в Ангулемі, щоб дістати відомості, потрібні панові герцогу. Коли я правильно зрозумів вашу ясновельможність, то досить буде дізнатись, чи могли сестра й зять пана де Рюбампре дати йому мільйон двісті тисяч франків? — сказав він, дивлячись на герцога.

— Цілком правильно зрозуміли, — відповів пер Франції.

— Ми зможемо повернутись через чотири дні, — провадив Корантен, звертаючись до Дервіля, — і жоден із нас не полишить своїх справ на такий час, щоб це могло завдати їм шкоди.

— Ось єдине заперечення, яке я мав зробити його милості, — сказав Дервіль. — Зараз чотири години, я піду попередити мого старшого клерка, скласти речі на дорогу, і, пообідавши, о восьмій годині буду... Але чи дістанемо ми місця? — сказав він панові де Сен-Дені, перебиваючи самого себе.

— За це я відповідаю, — сказав Корантен, — будьте о восьмій годині в дворі головної контори диліжансів. Якщо місць не буде, я накажу зробити їх, бо тільки так треба служити його милості герцогові де Гранльє.

— Панове, — сказав герцог з безмежною ласкою, — я ще не дякую вам.

Корантен і повірений, вважаючи, що цими словами герцог відпускає їх, попрощались і пішли. У ту хвилину, коли Пейрад розпитував слугу Корантена, пан де Сен-Дені і Дервіль, зайнявши місця в кареті бордоського диліжанса, мовчки розглядали один одного, виїжджаючи з Парижа.

Наступного ранку, в дорозі від Ормана до Тура, Дервіль, занудьгувавши, став балакучий, і Корантен зласкавився розважати його, зберігаючи, проте, певну відстань; він залишав його при думці, що належить до дипломатичного світу і сподівається одержати посаду генерального консула за протекцією герцога де Гранльє. Через два дні після від’їзду з Парижа Корантен і Дервіль зупинились у Манлі; це дуже здивувало повіреного, бо він був певен, що вони їдуть до Ангулема.

— У цьому містечку, — сказав Корантен Дервілеві, — ми отримаємо точні відомості про пані Сешар.

— Ви, виходить, знаєте її? — запитав Дервіль, здивований такою обізнаністю Корантена.

— Розпитав візника, помітивши, що він з Ангулема. Він мені сказав, що пані Сешар живе в Марсаку, а Марсак тільки за одну милю від Манля. Я подумав, що нам тут буде зручніше, ніж в Ангулемі, розібратись у справі.

“А втім, — подумав Дервіль, — пан герцог сказав мені, що я маю бути тільки свідком розслідувань, які робитиме ця довірена особа...”

Господарем готелю в Манлі, під вивіскою “Прекрасна Зірка”, був один з тих жирних і гладких людей, про яких думаєш, що не побачиш їх більше, повертаючись, але які й через десять років стоять на порозі з тією ж масою тіла, з тим самим бавовняним ковпаком, тим самим фартухом, тим самим ножем, тим самим засмальцьованим волоссям, тим самим потрійним підборіддям, — стереотипні у всіх романістів, починаючи з безсмертного Сервантеса аж до безсмертного Вальтера Скотта. Хіба не сповнені всі вони претензій щодо кулінарії, хіба не нахваляються всі вони, що можуть подати вам все, що завгодно, і хіба не подають вам нарешті чахле курча та овочі з гірким маслом? Всі вони розхвалюють свої тонкі вина і примушують вас пити місцеві. Але Корантен навчився ще змолоду витягати з господаря заїзду щось істотніше, ніж сумнівні страви й апокрифічні вина. Отже, він поводився, як дуже невибаглива людина, що цілком покладається на найкращого кухаря в Манлі, як він сказав цьому товстуну.

— Не важко бути тут найкращим, бо я єдиний, — відповів господар.

— Подайте нам в окремій кімнаті, — сказав Корантен, підморгуючи Дервілеві, — і, головне, не відмовте запалити камін, бо в нас руки задубіли.

— У диліжансі було холодненько, — сказав Дервіль.

— Чи далеко звідси до Марсака? — спитав Корантен у жінки господаря, яка зійшла згори, коли почула, що диліжанс привіз подорожуючих на ночівлю.

— Ви їдете до Марсака, пане? — спитала хазяйка.

— Я ще не знаю, —

Відгуки про книгу Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: