Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

— Я в розпачі, любий мій, — сказав він йому, — що мушу виконати одне доручення, яке дали мені внаслідок нашого близького знайомства. Твоє одруження розірване, отже, ти ніколи вже не зможеш сподіватись налагодити його знов. Ноги твоєї не повинно бути в домі де Гранльє. Щоб одружитися з Клотильдою, треба чекати смерті її батька, а він став надто егоїстичним, щоб умерти так рано. Старі гравці у віст довго тримаються на борту... ломберного столика. Клотильда поїде в Італію з Мадленою де Ленонкур-Шольє. Бідолашна дівчина так тебе кохає, любий, що довелося наглядати за нею; вона хотіла приїхати до тебе, вигадала якийсь план утечі... Ось тобі втіха в нещасті.

Люсьєн, не відповідаючи, дивився на Растіньяка.

— Зрештою, чи справді це нещастя... — провадив його земляк. — Ти легко знайдеш іншу дівчину, таку ж благородну, але ще красивішу, ніж Клотильда!.. Пані де Серізі одружить тебе з помсти, вона ненавидить Гранльє, які не хотіли приймати її; в неї є племінниця, маленька Клеманс дю Рувр...

— Любий мій, — відповів нарешті Люсьєн, — після нашої останньої вечері ми з пані де Серізі не ладнаємо; вона бачила мене в ложі Естер, вчинила мені сцену.

— Жінка у віці понад сорок років не довго гнівається на такого красивого, як ти, юнака, — сказав Растіньяк. — Я трошки знаю цей захід сонця!.. Це триває на горизонті десять хвилин, а в серці жінки — десять років.

— Вже тиждень, як я чекаю від неї листа.

— Піди до неї!

— Тепер треба буде піти, звичайно.

— Чи ти будеш, принаймні, у Валь-Нобль? Її набоб частує Нюсінжена вечерею у відповідь на ту, що була у Нюсінжена.

— Я запрошений і буду, — поважно сказав Люсьєн.

На другий день після підтвердження нещастя, про яке Азія негайно сповістила Карлоса, Люсьєн прийшов з Растіньяком і Нюсінженом до лженабоба.

Опівночі в колишній їдальні Естер зібрались майже всі дійові особи цієї драми, зміст якої, прихований під самим річищем цих бурхливих потоків, був відомий тільки Естер, Люсьєнові, Пейрадові, мулатові Контансону й Паккарові, що прийшов служити своїй господині. Пейрад і Контансон не знали, що пані дю Валь-Нобль запросила Азію прийти допомагати її кухарці. Сідаючи за стіл, Пейрад, який дав п’ятсот франків пані дю Валь-Нобль, щоб усе було добре зроблено, знайшов у своїй серветці записочку, на якій він прочитав такі слова, написані олівцем: “Десять днів закінчуються в ту хвилину, коли ви сідаєте за стіл”. Пейрад передав папірець Контансонові, що стояв ззаду, сказавши йому по-англійськи:

— Це ти сунув сюди моє прізвище?

Контансон при світлі свічок прочитав це “Мане, Текел, Фарес” і поклав папірець у кишеню; але він знав, як важко встановити тотожність написаного олівцем, зокрема — фрази, написаної великими літерами, тобто лініями майже математичними, бо великі букви складаються виключно з кривих і прямих, за якими неможливо впізнати звичні рухи руки в так званому скорописі.

Вечеря минала без будь-яких веселощів. Пейрад був помітно стривожений. З молодих гультяїв, які вміли пожвавити вечерю, були тільки Люсьєн і Растіньяк. Люсьєн був дуже смутний і задумливий; Растіньяк, який тільки що перед вечерею програв дві тисячі франків, їв і пив, думаючи про те, щоб відігратися після вечері. Три жінки, вражені цим холодним настроєм, поглядали одна на одну. Нудьга позбавляла страви всякого смаку. Вечері, так само як театральні вистави і книги, мають свій успіх і неуспіх.

У кінці вечері подавали морозиво, так званий пломбір. Всі знають, що в цьому сорті морозива є дуже ніжні цукатики; їх кладуть на поверхню морозива, яке подається в скляночках, не позбавлене своєї звичайної пірамідальної форми. Пані дю Валь-Нобль замовила морозиво у Тортоні; його уславлена крамниця була на розі вулиці Тебу й бульвару. Кухарка покликала мулата, щоб сплатити рахунок кондитера. Контансон, якому вимога посланця здалась незвичайною, зійшов униз і приголомшив його таким запитанням:

— Значить, ви не від Тортоні?

І негайно пішов нагору.

Але Паккар скористався з його відсутності, щоб розподілити морозиво між гостями. Ледве мулат наблизився до дверей квартири, як один з агентів, що стежили за вулицею де Муано, гукнув на сходах:

— Номер двадцять сім.

— Що таке? — спитав Контансон, швидко збігаючи вниз до кінця поруччя.

— Скажіть татусеві, що дочка його повернулась, і, боже мій, в якому стані! Хай він іде, вона вмирає.

У ту хвилину, коли Контансон повернувся в їдальню, старий Пейрад, чимало випивши, ковтав вишеньку зі свого пломбіру. Пили за здоров’я пані дю Валь-Нобль; набоб наповнив свою склянку так званим константським і спорожнив її. Хоч як Контансон був збентежений новиною, що мав сповістити Пейрадові, його вразила, коли він увійшов, пильна увага, з якою Паккар придивлявся до набоба. Очі лакея пані де Шампі нагадували два непорушних полум’я. Це спостереження, при всій його важливості, усе ж таки не повинно було затримувати мулата, і він схилився до свого господаря в ту хвилину, коли він ставив на стіл порожню склянку.

— Лідія дома, — сказав Контансон, — і в дуже важкому стані.

У Пейрада вихопилася найбільш французька з усіх французьких лайок з таким різким південним акцентом, що на обличчях гостей позначився глибокий подив. Помітивши свою помилку, Пейрад визнав своє перевтілення, сказавши Контансонові гарною французькою мовою:

— Знайди фіакр ... я тікаю.

Всі повставали з-за столу.

— Хто ж ви? — скрикнув Люсьєн.

— Фі!.. — сказав барон.

— Біксіу запевняв мене, що ви вмієте вдавати англійця краще за нього, а я не вірив, — сказав Растіньяк.

— Це який-небудь банкрут, що його викрили, — сказав дю Тільє голосно, — я так і думав!..

— От дивне місто — Париж! — сказала пані дю Валь-Нобль. — Збанкрутувавши в своєму кварталі, який-небудь комерсант з’являється тут безкарно, як набоб чи денді на Єлисейських полях!.. Ах, я нещасна, банкрутство — це мій черв’як.

— Кажуть, що в кожної квітки є свій черв’як, — спокійно сказала Естер, — мій же схожий на черв’яка Клеопатри, на аспида.

— Хто я