Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак
— Молодий чоловік ще не маркіз, щоб образитись, коли не заставатиме мене дома протягом тижня, — сказав герцог де Гранльє.
— Особливо, якщо ти віддаси за нього дочку, — відповів колишній міністр. — Якщо анонімний лист каже правду — що тобі з того? Ти пошлеш Клотильду в подорож з моєю невісткою Мадленою, яка хоче їхати в Італію...
— Ти мене рятуєш! Та я не знаю ще, чи повинен дякувати тобі...
— Почекаймо подій.
— Ax! — скрикнув герцог де Гранльє. — Як же звуть цього пана? Треба повідомити Дервіля про нього... Надішли його до мене завтра близько четвертої години, Дервіль буде в мене, я їх зведу докупи.
— Справжнє його ім’я, здається, Корантен (ім’я, яке ти не повинен знати), але цей пан прийде до тебе під прикриттям свого міністерського прізвища. Він зветься пан де Сент... — щось таке... — А! Сент-Ів... Сент-Валер, одне з двох. Ти можеш покластися на нього, Людовик XVIII абсолютно довіряв йому.
Після цієї розмови мажордом отримав наказ зачинити двері перед паном де Рюбампре; це і було відразу ж виконано.
Люсьєн походжав по фойє Італійської опери, немов п’яний. Він вже бачив себе посміховиськом цілого Парижа. В особі герцога де Реторе він мав одного з тих нещадних ворогів, до яких треба посміхатись, не маючи змоги помститися, бо їх напади відповідають законам світського товариства. Герцог де Реторе знав про сцену, яка тільки що відбулася біля дверей де Гранльє.
Люсьєн, відчуваючи пекучу потребу повідомити про несподіване нещастя свого особистого дійсного таємного радника, боявся зайти до Естер, щоб не компрометувати себе перед людьми, які могли там бути. Він навіть забув, що Естер тут, настільки думки його затьмарились. І при такій розгубленості він мусив розмовляти з Растіньяком, який, ще не знаючи новини, вітав його з близьким одруженням. У цю хвилину Нюсінжен з’явився перед Люсьєном і сказав йому, всміхаючись.
— Зропіть мені бриємність зайти до пані те Жамбі, яка хоче фас зама сапрозити на входини...
— З охотою, барон, — відповів Люсьєн, якому фінансист здавався ангелом-рятівником.
— Залиште нас, — сказала Естер до пана де Нюсінжена, коли він увійшов з Люсьєном; — підіть до пані дю Валь-Нобль — он вона в ложі третього ярусу зі своїм набобом... Багато набобів зростає в Індії, — додала вона, обмінюючись поглядом з Люсьєном.
— А цей, — сказав, усміхаючись, Люсьєн, — страшенно схожий на вашого.
— І приведіть її сюди, — провадила вона, відповівши Люсьєнові знаком і звертаючись до барона, — разом з її набобом, він дуже хоче познайомитись з вами; кажуть, що він надзвичайно багатий. Бідна жінка вже скаржилась мені не знаю скільки разів, що цей набоб не рушить з місця; може, якщо ви йому покажете мету, він буде меткіший.
— Фі снашит маєте нас са метикуватих? — сказав барон, виходячи.
— Що з тобою, мій Люсьєн? — сказала Естер своєму коханцеві на вухо, торкаючись його губами, тільки-но зачинились двері ложі.
— Я пропав! Мене тільки що не прийняли в домі де Гранльє під приводом, нібито нікого нема дома. І герцог і герцогиня були дома, і п’ять упряжів були в дворі...
— Як? Шлюб розладнався? — спитала Естер тремтячим голосом, бо їй уже ввижався рай.
— Я ще не знаю, що саме замислили проти мене...
— Мій Люсьєн, — відповіла вона чарівно пестливим голосом, — чого ти сумуєш? Ти одружишся згодом ще вигідніше. Я тобі зароблю два маєтки.
— Запроси сьогодні до себе на вечерю гостей, щоб я міг нишком поговорити з Карлосом, і, головне, не забудь запросити лжеанглійця й Валь-Нобль. Цей набоб спричинив мою невдачу, він наш ворог, він буде в наших руках, і ми...
Але Люсьєн зупинився і зробив рух відчаю.
— Та що ж трапилось? — спитала бідна дівчина, почуваючи себе немов на гарячому вугіллі.
— Ах, пані де Серізі бачить мене! — скрикнув Люсьєн. — І на довершення лиха з нею герцог де Реторе, один зі свідків моєї невдачі.
Справді, в цю хвилину герцог де Реторе втішався зі страждання графині де Серізі.
— Ви дозволяєте Люсьєнові з’являтися у ложі мадемуазель Естер? — казав молодий герцог, показуючи на ложу і на Люсьєна. — Ви ж цікавитесь ним, отже, вам слід було б сказати йому, що цього не годиться робити. Можна вечеряти в неї, там можна навіть... Але мене, справді, вже не дивує збайдужіння Гранльє до цього хлопця: я тільки що бачив, як його не пустили в дім, біля дверей...
— Ці дівчата дуже небезпечні! — сказала пані де Серізі, наводячи лорнет на ложу Естер.
— Так, — сказав герцог, — як через те, що вони можуть, так і через те, що вони хочуть...
— Вони його розорять! — сказала пані де Серізі, — бо ж вони, як мені казали, однаково дорого коштують, коли їм платять, і коли їм не платять.
— Не для нього!.. — відповів молодий герцог, удаючи здивування. — Вони не тільки нічого йому не коштують, а навіть йому дали б грошей при потребі — вони всі бігають за ним.
У графині трохи нервово сіпнулися губи, і цього ніяк не можна було вважати за усмішку.
— Добре, — сказала Естер, — приходь вечеряти опівночі. Приведи Блонде й Растіньяка. Будуть, принаймні, дві цікаві особи, і всіх буде не більше ніж дев’ять.
— Треба
