Присмак волі - Володимир Кільченський

— От ми Макарові й скажемо, щоб тебе до нас приписав! — зрадів Санько, і всі посміхнулися.

Трохи ще поговорили та стали збиратися до себе. Незабаром мав прийти Макар, тож буде відома їхня подальша доля.

До їхнього намету вже повернувся Макар, і по виразу його обличчя хлопці зрозуміли, що не все так погано в їхній десятці. Макар розповів, що Петро Гусак поранений ударом по спині, проте його поріз уже добре зашили і вигоюють травами козацькі знахарі. Петро говорив, що через тиждень прийде, а от двоє козаків з десятки не повернуться ніколи — полягли вночі при взятті фортеці. Підлужний опустив голову, він чомусь подумав, що тут є і його провина...

Тепер настав час замовити слово за Івана. Андрій і двоє його друзів звернулись до десятника:

— У нас, пане Макаре, товариш після поранення повернувся. Петро обіцяв його взяти... Тертий козак. Ми четверо під Корсунем стояли. Не підведе...

Макар уважно поглянув на друзів і дав згоду:

— Якщо Петро Гусак обіцяв узяти, то я не проти. Підемо завтра до його куреня, заберемо. Разом будете.

Уранці Андрій з десятником Макаром та Саньком Голотою вирушили до Самарського куреня. Зустрілися з сотником, і Макар від імені Івана Ганжі запропонував передати козака Івана Ярового до особливої ланки полку. Довго вмовляти не довелося, та й Іван уже був зібраний, стояв з мішком за спиною. Підійшли всі до Василя Рівного, вшанували його увагою і поспішили до свого намету. Тут же підійшли ще декілька козаків, що відзначилися своїм хистом та вмінням. Знову їх разом з Макаром було одинадцятеро козаків, готових до незвичайних задумів Івана Ганжі...

На початку липня 1648 року на Правобережній Україні склалося не дуже сприятливе становище для подальшого звільнення одвічно українських земель на захід від лінії Житомир — Вінниця—Могильов-Подільський. На початку липня князь Ярема Вишневецький (нащадок одного із засновників Січі) уникнув битви під Корсунем. Там було розбито військо Миколи Потоцького, корінного гетьмана України, який потрапив у татарський полон. Зробивши місячний рейд в обхід повсталих теренів України, князь вийшов із військом у Покуття, де були його володіння.

Вишневецький із шеститисячним військом став входити у міста і села та жорстоко придушувати повстале населення. Він закатував сотні українців. Це були не просто вбивства. Використовували страту на палях, насаджували на них відразу десятки людей. Колесування з витягуванням суглобів та жил також було тяжкою смертю. Відбувалося залякування українців, особливо тих, хто не хотів визнавати Унію та залишався вірним православ’ю.

Навіть поляки не витримували, коли дивилися на катування жінок, убивства дітей на очах у їхніх батьків. Надмірна жорстокість колишнього володаря викликала ненависть до всього польського, а також до української шляхти, і сотні людей, не дочекавшись приходу війська Вишневецького, втікали до повстанської армії, поповнювали її ряди.

У місті Погребище було знищено майже все населення, включаючи дітей та жінок. Чутки про неймовірну жорстокість розправ із мирним населенням дійшли до гетьмана Богдана Хмельницького та його соратників. Гетьман Хмельницький негайно послав передові загони на знищення війська шляхти і одночасно подав на збір полків до Маслового Ставу, особисто взявся формувати повстанські підрозділи. Мирного завершення повстання проти Речі Посполитої не відбулося, і українське козацтво вступило у новий етап затяжної війни заради визволення своїх земель.

Таким чином, повстання під проводом Богдана Хмельницького переросло у Визвольну війну, а станові інтереси козацтва відійшли на задній план. Тепер метою повстання Хмельницький обирає створення Української держави, власних збройних сил на основі територіальних козацьких полків з адміністративним самоврядуванням.

До війська під командуванням Яреми Вишневецького стала приєднуватись інша шляхта, у якої були особисті загони для захисту маєтностей, і тому з середини липня 1648 року під його началом військо збільшилося до десяти тисяч вояків — за рахунок загонів київського воєводи Тишкевича, воєвод Осинського, Корицького та Заславського.

Ярема Вишневецький неодноразово звертався до польського уряду з проханнями про надання йому допомоги у придушенні повстання, але канцлер Польщі Осолинський відмовив через неготовність польського війська та порадив Вишневецькому не вести бойових дій з військами Богдана Хмельницького, бо в цей час проводились мирні переговори про завершення війни. Таким чином, Ярема Вишневецький дав поштовх до прискореного збору польського війська проти загонів українських повстанців.

У Масловому Ставі стали формуватися повстанські полки на основі реєстрових полків, які знаходились поблизу: Канівський, Черкаський, Переяславський. Селяни-добровольці, згідно з універсалом Богдана Хмельницького, йдучи у козаки, повинні були мати двох коней, вогнепальну і холодну зброю, порох, декілька кіп свинцевих куль, а на десятьох — віз та запаси провіанту. У похідних кузнях кували холодну зброю, підковували коней, виготовляли залізні деталі до возів, які робили майстри по дереву, а сотні бондарів виробляли діжки для перевезення провіанту та всіляких припасів.

За короткий проміжок часу військо Хмельницького зросло до шести — десяти тисяч осіб, але боєздатних та навчених воїнів була лише половина. Для подальшого ведення Визвольної війни Богдан запросив допомоги у турецького султана, бо ж Кримське ханство перебувало під султанатом Туреччини. Богдан Хмельницький вислав назустріч татарському війську, яке йшло під началом Кантемира-мурзи, близько двох тисяч козаків для допомоги у швидкому пересуванні орди до району майбутніх бойових дій. Буджацька орда під керівництвом хана Крим-Гірея, очолювана Тугай-беєм та Кая-беєм, встигла своєчасно підійти до району битви, яка вже розгорялася під маленьким містечком Пилявці, поміж Старокостянтиновим та Хмельником.

На початку вересня 1648 року військо Яреми Вишневецького становило тридцять тисяч боєздатних воїнів і до сімдесяти тисяч допоміжного складу. Воно зібралося побіля сучасного міста Теофіполь (Човганський камінь).