Химера - Михайло Савович Масютко
Я не хочу вам на доказ існування двох сфер наводити за приклад самого себе, як представника однієї з антагоністичних сил, бо знаю, що й моє існування ви ставите під сумнів.
— Ах, так! — вигукнув Андрій і аж підвівся у своєму ліжку — Тепер мені зрозуміло, хто ви такий! Аж ось коли стало зрозуміло! Але дозвольте поцікавитися: якої сили ви є представник, благородної чи неблагородної?
Ефір усміхнувся у відповідь.
— Це вже я надаю вам право визначити самому. А, до того ж, — продовжував Ефір знову лекційним тоном, — найвизначніші ваші теоретики матеріалізму, хоч і намагаються довести безпочатковість і безконечність існуючого світу, матерії тобто, як вони називають всесвіт, об’єктивної реальності, даної нам у відчутті, як каже Лєнін, все ж вони, ці теоретики, в той час, коли стоять на діалектичному розумінні світу, не помітно для себе і мимо свого бажання приходять до того самого висновку, який я щойно зробив. Цитую слова Енгельса:
— Рушійне начало всякого розвитку — поділ на протилежності, їх боротьба і розв’язання.
Якщо хочете перевірити точність наведеної цитати прошу заглянути в «Анти-Дюрінг», сторінка 313, видання 1949 року. Ось у цих словах і висловлено те, що я вам довів упродовж усіх наших розмов.
Що означає «рушійне начало всього розвитку»? Це фактично є визнання початку існуючого світу, бо розвиток за діалектикою матеріалізму поза матерією не мислимий. А слова «начало», «боротьба», «розв’язання» вказують на початок, розвиток, занепад і неминучість кінця всесвіту. Тут досить виразно вказано і на основи виникнення світу — «рушійне начало», тобто сили, які привели до виникнення матерії. Ці сили — казав Енгельс, — є «поділ на протилежності». Хіба це не те саме, що я вам говорив? І хіба це не пряме заперечення твердження сучасного підручника діалектичного матеріалізму, що вийшов 1954 року під редакцією Александрова, де на сторінці 19 написано:
«Матеріалісти стверджують, що матерія вічна і безкінцева, що світ не має ні початку, ні кінця, як в часі, так і в просторі».
— Мені здається, що ви мене починаєте переконувати, — промовив, задумавшись, Андрій.
— Я знаю, — продовжував Ефір, — що саме вам тяжко собі уявити. Ту субстанцію, яка існувала до матерії, ті сили, які породили ваш світ. Це справді уявити тяжко, але деякі сліди цих сил ви можете виявити. Ви досить добре ознайомлені з будовою і роботою атома, правда, в межах сьогоднішнього людського пізнання. Проте й цього досить. Знаєте, що діяльність внутрішньої системи атома ні трохи не відповідає особливостям матерії, а сам факт розкладу атома категорично заперечує думку про те, що поза матерією жодної іншої субстанції не існує. Та ж для кожної людини, яка володіє знанням настільки, щоб могла зрозуміти внутрішні процеси атома і яка фанатично не схиляється перед теорією матеріалізму, мусить бути зрозуміло, що матерія є не єдина субстанція, на якій ґрунтується світ, що матерія скоріше наслідок, ніж початок.
Розкриття людиною внутріатомних процесів категорично спростовує погляд на світ, як на виключно матеріальний процес.
Ось тому ваші теоретики і вдаються до складного маневрування. Щоб врятувати свою матеріалістичну теорію, Ленін розширює саме поняття матерії, називає її «об’єктивно існуючою реальністю, даною нам у відчутті» і фактично тут саме і заплутується остаточно, бо ж за цим визначенням нема ніякої відмінності між матерією і безматеріальним простором. Безматеріальний простір існує об’єктивно так само, як і матерія, люди його відчувають завжди поруч з матерією.
Хай вас закопають живцем у землю і ви моментально відчуєте брак потрібної вам кількості безматеріального простору, підніміться в літаку на висоту десять тисяч метрів і ви відразу відчуєте на собі тиск занадто великої кількості без матеріального простору.
Лєнін шукає такої рамки у визначенні матерії, якою можна було б охопити усі процеси довколишнього світу, але рамка виявилася такою широкою, що сам Лєнін, напевно, не дошукався б у ній меж. Визначення матерії вийшло настільки абстрактним, що воно не є ніяким визначенням.
— Скажу вам по совісті, — втрутився Андрій, — що питання невідповідності атомних процесів процесам фізичним турбує мене давно, а та відповідь, яка є в «Матеріалізмі та емпіріокритицизмі», звичайно, ніякою мірою мене задовольнити не може. Вона розрахована на поняття таких людей, які в фізиці розуміють менше, ніж розумів сам Ленін.
— Та ж ви подивіться на будову атома. У ній ви яскраво побачите ту саму боротьбу двох сил, про яку я вам говорив. Ядро атома оточене електронами. Ядро — це і є якраз та сила інтелектуально-матеріальної сфери однієї системи, переможена силою другої. Та сила, яка знаходиться в ядрі атома, якраз і є тією благородною силою, що несе у собі життя, а та сила, яка ув’язнює ядро, електрони, — протилежна до неї, антагоністична, неблагородна.
— Дозвольте вас перебити, — не втримався Андрій. — Чим же пояснюється те, що зрив атомної бомби несе людям не життя, а таку немилосердну смерть?
— По-перше, це наслідок того, що людина звільняє цю силу всупереч діалектичним законам боротьби антагоністів. А, по-друге, раз людина вже прийшла до такого досягнення свого розуму, то це не означає, що використання нею атомної енергії виходить поза всякі межі законів діалектики природи. Від цього загальний процес розвитку не зміниться. А якщо атомна енергія принесе загибель певному відсотку людства, то від цього воно загалом не загине, а життя на землі не порушиться.
Людство і без атомної енергії періодично само себе знищує, і це теж входить у діалектику земного життя. Без таких операцій люди перетворилися у тих мух, про яких я вам говорив: вони знищили б усе навколо себе і самі себе. Бо людина вибилася поза межі свого природного розвитку, скориставшись своїм розумом. Вона підкорила собі інші живі істоти на землі, розпорядилася їхнім життям. Вона стала розмножуватися необмежено і безперешкодно на досить обмеженому просторі, земній кулі.
