Нові коментарі
У неділю у 18:53
Суки где вторая часть
Серце пітьми - Джозеф Конрад
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Химера - Михайло Савович Масютко

Химера - Михайло Савович Масютко

Читаємо онлайн Химера - Михайло Савович Масютко
class="book">Людина надто егоїстично користується землею. Вона зараз харчується не лише плодами рослин, як колись харчувалось, а вбиває для свого споживання тварин, які мають таке саме право на існування, як і людина. А хіба ви не бачите, що енергія атома, яка приносить смерть одному живому, одноразово приносить життя іншому живому — подвоює і потроює життєві сили рослин, які людина так немилосердно губить. А втім людина може використовувати атомну енергію не лише на шкоду собі.

Та про людей поговоримо згодом. Хочу вам навести ще один доказ наявності у світі позаматеріальної сили: як би комусь не хотілося, вівця ніколи не народить кози, корова не приведе лоша, з зернятка ялинки ніколи не виросте вільха, мати народжує дочку тоді, коли вона хоче сина. Яка матерія, сліпа і нечуттєва, може регулювати процесами життя? Яка матерія може знати, скільки потрібно на землі чоловіків, а скільки жінок?

Якби все це сталося стихійно, якби світ був лише матеріальний процес, то життя на землі мало б зовсім інший вигляд. І, хтозна, чи можна було б його назвати життям? Кому не зрозуміло, що є сила, яка керує цими процесами?

Ось тепер я й хочу перейти до пояснення вам походження життя на землі.

— Цікаво, цікаво, як ви будете розв’язувати це питання за своєю концепцією. Бо ж це той камінь, об який постійно спотикається і падає наша філософія.

— Вона завжди буде об нього спотикатися, бо вона це питання розв’язує не діалектично, локально. Вона хоче знайти джерело виникнення життя близько себе, на землі, і цим створює бездонну прірву між земним життям і всесвітнім процесом.

Але чи не набридло вам, шановний друже, слухати мене? — змінивши тон, ласкаво запитав Ефір.

— О, ні, — відповів Андрій. — Я все це слухаю, як чудову казку. На його обличчі з’явилася усмішка, одначе в голові

Андрія тепер чулося значно менше скептичності, ніж при перших розмовах з Ефіром.

— Ви, здається, сьогодні нікуди не збирались йти? — знову запитав Ефір.

— Так. Мені хотілося сьогодні побути на самоті, і я задоволений своїм станом зараз. Вашу присутність я не вважаю за порушення самотності, позаяк ви не належите до людей.

— Ну добре, отже, я продовжую, — говорив далі Ефір. — Я вже одного разу звернув вашу увагу на те, що зі спостережень над природою можна зробити найпростіший, але беззаперечний висновок: все живе стає мертвим, і, навпаки, мертве ніколи не стає живим. Водночас все живе ніколи не гине безслідно, бо перш ніж загинути, дає початок новому життю. На цьому утримується земне життя, та інших джерел походження воно не має.

Ваші матеріалісти намагаються довести цілком протилежне, тобто що живе виникло з мертвого, з неживого. Для цього у них жодних підстав немає, проте вони пнуться щосили до того, щоб підтасувати природу під свої догадки і до своєї теорії. Вони присвятили цьому завданню не один десяток років, проте наслідків ніяких не добилися.

— Дечого добилися, — заперечив Андрій.

— Я знаю про ці наслідки. Коацервати вашого Опаріна — це просто жалюгідна аналогія зовнішнього вигляду і більше нічого. Створені Опаріним коацервати чисто фізичний процес мертвої речовини, такий же як, наприклад, кристалізація солі в ропі. Вірити у кооцервати Опаріна, як у початкову форму життя — це те саме, що вірити в те, що вода загориться на тій підставі, що вона така ж прозора, як і спирт.

Відкриття Лепешинською життя поза клітиною в живому організмі не є на користь матеріалістичного трактування походження життя. Навпаки, воно підтверджує думку ту, що живий організм — це не лише матеріальний процес, що живий організм включає в себе силу, яка стоїть над матеріальними процесами.

Проте, маю визнати, що ваш Опарін натрапив на правильний шлях, коли почав шукати початок життя не в себе на землі, а на сонці. Але його обмеженість сучасною матеріалістичною метафізикою зупинила його лише на розумінні аналогії процесів сонця і процесів земного життя в наявності тут і там однакових вуглеводнів.

— Виходить, початок життя треба шукати на сонці? — знов насмішкувато запитав Андрій.

— Не тільки на сонці, — спокійно відповів Ефір, — а в інших космічних процесах, що відбуваються поза землею, на сонці вже не початок, а переходова ступінь життя.

— Ви мені вибачте, шановний пане, але це мені нагадало одну з комедій Аристофана, де він критикує тих софістів, які твердили, що життя на землі є тільки дрібні догораючі вуглини великого вогню-сонця.

— Як вам не дивно, але ці давні софісти мали рацію в своїх твердженнях. І зараз я вам це докажу. Я повертаюся назад. Висновок наш був такий: все живе стає мертвим, все мертве не стає живим. Спеціальних доказів цьому твердженню наводити нема потреби. Приклади смерті ви зустрічаєте щодня. Піймайте муху, спаліть її на вогні, чи роздушіть — і, запевняю вас, вона не оживе навіть через тисячу років.

Водночас із цим із спостережень над життям землі ми маємо зробити ще один висновок: всі живі організми — рослини, тварини, люди — живуть і розвиваються на ґрунті речовин загиблих організмів. Ні одне дерево, ні одна стеблина не виросте, якщо ґрунт під нею не підживлений прахом їхніх попередників. Думаю, що цьому ви повірите?

— Але ж мох виростає на голому камені? — заперечив Андрій.

— Мох виростає лише на тому камені, який має на собі хоч маленькі щілини, в яких затримується порох, залишки живих організмів чи рослин, що й становить ґрунт, для живлення цієї рослини. На відшліфованому мармурі чи на склі мох ніколи не виросте.

— Це правда, — погодися Андрій.

— Отже, живий організм може існувати лише тоді, коли був перед ним інший живий організм, який вмер і своїм прахом створив ґрунт для існування нового організму.

Бачите, яке тут коло, з якого виходу здається, нема. Правда?

Припустімо, що на землі, на якій досі не було ніякої організації природи, якимсь чудом сам по собі створився найпростіший організм. Чи міг би він проіснувати хоч одну секунду без потрібного живлення?

— Секунду може і

Відгуки про книгу Химера - Михайло Савович Масютко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: