Карпатське танго - Тетяна Пахомова

Настав час перетворитися на дерево, тихе й байдуже, здатне лише спостерігати ігри світу й спокійно чекати свого кінця. Не хочу бути деревом! Треба боротися! Чи не треба вже? Кляті вагання старого й тому занадто розумного егоїста в суперечці з тінню молодого альтруїста. Моє апокаліпто тривалістю в життя. Я просто йду по горах, які будую собі сам. Клята передбачуваність. Вона спинила мене… Чому я той, хто все життя допомагав Богові робити щасливішими й досконалішими когось, не можу зробити таким себе? Настав час знову прислухатися до самого себе.

Галявина одкровень зустрічає мене світлом, легеньким вітерцем і спокоєм. Вона центр усесвіту. Космічні звуки дримби женуть мої думки хвилями над світом. Молочна хмарина неквапно заходить на Пікуй і дбайливо навішує на гору напівпрозору фіранку туману. Маю все, про що мріяв замолоду: свободу, друзів, гарну роботу, гроші – усе-усе стало дійсністю. Натомість дійсність дитинства – недосяжними зорями. Під сузір’ям Південного Хреста я знайшов свободу, я навчився творити красу. Та, здається, цієї свободи в мене забагато. Чи, може, вона не має меж? Не знаю.

– Ку-у-уди-и-и йти-и-и?.. – дзвенить довгим запитанням мій чаклунський інструмент. З білого туману неквапно виходить Микола. Він молодий і всміхнений.

– Привіт, Андрію. – Сідає неподалік. – До свого кохання йди. Воно найголовніше в цьому світі.

– Не зупиняйся, сину. – Тато виглядає щасливим. – Рух – то життя…

Я чомусь зовсім не дивуюся їхній появі. Торкаю щемливу струну далі – боюся, що коли перестану, то вони покинуть мене.

– Шукай нову вершину там, де тобі буде добре, Андрійку… – виринає з прозорого полотна моя маленька Ба. – І вона кохає тебе, – додає, радісно всміхаючись.

Заплющую очі й уперто торкаю струну. Дякую вам, Карпати… Спасибі, добрі духи моєї пам’яті…

– Андрію, щастя моє мольфарське… – м’який голос Юлі звучить десь зовсім поруч.

Розплющую очі: моя кохана усміхнена й щаслива. Вона напрочуд вродлива в цій лляній вишитій сорочці. Зриваюся й обіймаю її.

– Ти добре подумала? – шепочу, дивлячись у вічі.

– Так. Іще задовго до того, як пізнала тебе, – відповідає твердо й спокійно, відкинувши пасмо густого волосся.

– Звідки це в тебе? – ошелешено роздивляюся прикрасу Юлі – овальний шматочок дерева на шкіряній шнурівці.

– Від мами залишилося. Вона дуже дбайливо берегла його. Казала, що цей кулон допоможе мені знайти кохання. Правда, вирізьблений фламінго дивовижний?..

У мовчазному здивуванні розглядаю стару деревину. Вона така ж рожева, як і майже сорок літ тому. Він гарний – маленький випуклий птах, що вів мене по життю. Виявляється, не тільки мене. Дивна річ – людська віра, зоря, що світить над вершиною бажань.

– Фламінго… – задумливо проводжу пальцями по вигинах свого давнього творіння. – А для мене він завжди був уособленням краси й свободи. Твоя мама була права: головне – вірити і йти. Тоді все-все здійсниться… Я маю тобі багато чого розповісти.

– І я тобі… – відповідає Юля. – Хоча в мене таке враження, що ти все життя був зі мною…

Світ став тісним. Я жив у ньому, а він – у моєму серці. Усі віддалі – математичні чи людські – не більш ніж умовна перешкода. Нова вершина була поруч, близька й далека водночас. Тут, на Пікуї, я залишу свою чергову стару шкіру. Я… Ні, ми. Ми народилися знову. А спогади… Це як дзеркало заднього огляду: у нього потрібно зазирати час від часу, щоб не повторювати помилок. Щастя криється в простих речах. Життя – це мить. Віват, життя! Віват, руху вперед! Фієста, Карпати!..

Я роблю в цьому світі свою справу, а ти – свою.

Я в цьому світі живу не для того, щоб відповідати твоїм сподіванням.

Хоча і ти зовсім не для того, щоб відповідати моїм.

Ти – це ти, а я – це я. І якщо вже нам пощастило зустріти одне одного в цьому світі, то це прекрасно.

А якщо ні – з цим нічого не поробиш.

Ф. Перлз. Гештальт-молитва

Примечания

1

Великий сідничний м’яз (лат.).

2

«Доки сонце зійде, роса очі виїсть» (1903) – психологічна драма українського письменника й театрального актора М. Кропивницького.

3

Італійський художник доби бароко (1659–1734), Венеціанська школа.

4

Італійський гравер, член Королівської академії мистецтв (1727–1815).

5

Найвидатніший німецький художник доби класицизму (1728–1779).

6

Французький художник і графік доби класицизму та ампіру (1770–1837).

7

Ян Матейко (1838–1893) – польський художник, майстер визначних живописних полотен на історико-патріотичні теми.

8

Гарно… Ти дуже вродливий… Здається, я кохаю тебе… (ісп.).

9

Англійський пірат, губернатор Ямайки, лицар (1635–1688).

10

Американська правозахисниця, член компартії США (до 1991 р.), діяч комуністичного руху, соціолог-марксист, педагог і письменниця (нар. 1944 р.).

11

Іспанський співак та автор пісень (нар. у 1946 р.).

12

Відомий також як ефект «сідання в калюжу» (англ. pratfall effect). Уперше його сформулював американський соціальний психолог Е. Аронсон у 1966 р.

13

Ідеться про назву комедії М. Островського «Бедность не порок» (1853).

14

Теорія розбитих вікон – теорія, яку сформулювали Джеймс Квінн Вілсон і Джордж Келлінґ у 1982 році.

15

Коли 1493 року Х. Колумб повернувся до Старого світу, відкривши нові землі, це повідомлення загострило відносини між Іспанією й Португалією. Доти першовідкривачем усіх нових шляхів до Африки була Португалія. Вона діставала всі землі на південь від Канарських островів. Але іспанський король Фердинанд і його дружина Ізабелла не збиралися поступатися своїми правами на відкриті землі, у зв’язку з чим звернулися до Папи Римського Олександра VI. Папа постановив, що за 600 км на захід від Азорських островів на мапі потрібно провести вертикальну лінію (так званий папський меридіан), на схід від якої всі землі належатимуть Португалії, а на захід