Карпатське танго - Тетяна Пахомова
– Ну, відлюдник я тимчасово, – віджартовуюся. – Та й усе найкраще народжується на самоті, знаєш це?
– Який же ти філософ… А батьки… Батьки зовсім не говорили мені компліментів. Може, і не встигли… Сварилися більше. Мама вчителькою музики була в дитсадку, тато – партійний працівник. Мама за нього з примусу вийшла заміж… Хоча й уже вагітна від іншого була. Не вийшло їй то приховати, – якось відсторонено згадує батьків Юля.
– І що з ними сталося?
– Мій старший брат зовсім не подібний ні на тата, ні на маму. А батько був іще той Отелло… Сварилися всюди: і вдома, і за кермом авто. Розлучення батько не хотів, щоб партійна кар’єра не посипалася, тільки все пиляв маму, пиляв… Їхали з гостини, де мамі хтось пару компліментів сказав, ну і… Врізались у фуру.
– Мені шкода, але я не буду підгодовувати твої жалощі. Мушу то сказати, щоб ти не скисала. Ти ще знайдеш свій осередок щастя, свою зону комфорту. Обов’язково знайдеш. Ти ж зовсім молода.
– Тридцять два – це вже не дуже й молода, – зітхає Юля. – До речі, тобі сорок уже є чи ще нема?
– Дівчинко моя… – У темряві мої очі аж широко розплющуються від здивування. – А ти, перепрошую, мені лестиш чи… навіть не знаю… Скажу лише, що мені б годилося бути твоїм батьком. Тож спи давай.
– Ти був правий: випадкових зустрічей і випадкових людей не буває, – чую вже крізь сон.
Ранок зустрічає монотонним стукотом дощу по даху хатинки. Потихеньку встаю і, намагаючись якомога менше шарудіти, розпалюю піч. Готую відвари трав для Юлі й запарюю залишки вівсянки. Дівчина ще солодко спить. Відчуття не доведеної до кінця роботи якось гнітить і зрештою виганяє з теплої домівки. Холодний дощ швидко перетворює мене на геть мокру часточку навколишнього краєвиду. Ноги ковзають по вологій глині, я часто спотикаюсь і падаю. Але це ще більше розпалює в мені бажання довести задумане до кінця. До роботи підштовхує й сумна отара овець, що застигла по сусідству жалюгідною вовняною ковдрою. Залишилося зовсім небагато, якихось пару метрів огорожі – і мій запашний міні-парк буде захищений від овечого апетиту.
…Ну що ж, відчуваю, що на сьогодні досить. Видряпуюся схилом до хатинки. Неподалік від стежини, серед вмитої дощем зелені, знаходжу сімейку розкішних боровиків. Акуратно викручую гриби, відділяючи від грибниці. Грибна юшка буде нашою вечерею. Біля хатинки зупиняюся й обтрушую одяг. Несподівано чую приємне соковите сопрано: «Ніч яка місячна, зоряна, ясная, видно, хоч голки збирай…» Чуттєвий голос переливається неймовірними барвами. Він знімає з моєї закляклої від холоду й часу душі наліт перенасиченості та пробуджує в ній забуті вібрації молодості. Обережно прочиняю двері. Дівчина замовкає й ніяковіє:
– Йой… А я вирішила тут попрацювати місцевою радіостанцією.
– Тоді прийми вітання від вдячного радіослухача. Готуй концерт на замовлення, я вибагливий, – випростую задубілі руки над пічкою.
– Залюбки. А ти зовсім мокрий. Переодягнутися маєш у що? Треба ж просушити оцей одяг, – оглядає мене дівчина.
– Ну, з цим тут не дуже… – Починаю знімати мокру одежу й розвішувати її ближче до пічки. Знаходжу серед своїх запасів футболку з шортами, кидаю погляд на Юлю. – Відвернися.
Вона слухняно повертається до мене спиною.
Ми присуваємося ближче до теплої печі.
– У тебе дуже гарний голос. Заспівай іще, – прошу дівчину. Вона починає щось тихе й щемливе. Я заплющую очі. Голос, що грає ніжними переливами й вабить за собою, поступово міцнішає й дістає нестримну енергію гірської річки. Стаю пожовклим осіннім листком, який несе гінка вода… клаптиком синього неба в її переливах… глибоким ковтком гірського повітря з її берегів. Тепле сонячне проміння ковзає по тілу, звільняючи мою душу.
Її руки такі ніжні… Вона весна. Я осінь. Між нами тропічне літо. Гаряче, легковажне, усередині зграї тисяч красивих метеликів. Вони несуть нас на хвилях задоволення, підіймаючи наді всім світом. Зима за мільйон світлових років від нашої свідомості. Холод, забуття, розчарування, біль спогадів – усе це згодом… Неважливо, що потім. Є «зараз», і воно чудове. Ми обдурюємо час так, як усі закохані на цій планеті. Любов – геніальний обман невблаганного стража всесвіту. Невпинний танець слів, почуттів і тіл для створення маленької часової капсули з новим життям і нашими ініціалами…
Добігло кінця моє останнє карпатське танго – танець шаленої пристрасті із сивиною на скронях. Вона поїхала, а я не стримував. Не хочу, щоб мій егоїзм укупі з різницею у віці колись зробили її нещасною. Самотність, якої я прагнув іще тиждень тому, уже не тішить, а починає обтяжувати. Дотягую й підганяю свій тин із такою завзятістю, ніби від нього залежить порятунок цілої планети. Та робота до сьомого поту ніяк не гамує тугу за Юлею.
– Не треба вона тобі, – стиха промовляю сам до себе знову й знову та укріплюю огорожу. – Не тре-е-е-ба-а-а! – волаю на всю горлянку, та підсвідомість не хоче того розуміти й не відпускає дівчину із серця.
Спересердя кидаю своє поле конвалій і рушаю до хати. Годі ілюзій. Що, собаки на трьох лапах не виживають? Нічого, бігають, ще й інтерес до життя мають. Трьох точок математично достатньо для площини. Робота, друзі, діти – обійдуся без кохання. От мій надкушений життям варіант вітрувіанської людини. Я приїхав за ним сюди, щоб тут, на землі своїх предків, і здобути усвідомлення цього, і взяти силу, щоб прийняти це. Мушу скинути стару шкіру й наростити нову. Краса й свобода не для мого віку на порозі старості. Свобода, якої я так прагнув для себе й своїх коханих, примхливо обійшлася зі мною. Схоже, тепер я роблюся взагалі вільним від усього, і неважливо – поганого чи доброго. Болячки, досвід і знання стають для колишніх ідеалів уже путами. Це відчуття, коли людина ще не розтулила рота, а ти вже знаєш, що зараз почуєш від неї… Чим закінчаться книжка, фільм, черговий скандал у суспільстві. Усі стають надто передбачуваними. Це те, чого я прагнув у молодості й що так закриває мою душу тепер. Де те чарівне джерело, що знову наповнить мене здивуванням, пристрастю, цікавістю до світу? У зародку я, як і всі, був рибкою, ящіркою, потім – безпомічним кенгуру, грайливим кошеням, левом… Та ким я тільки не був у своєму житті! І до сьогодні не знаю, чи правильний мій вибір. Чи є я тим,
