Сагайдачний - Андрій Якович Чайковський

- Гм. а ми тобi це трохи припинимо.

- А це як?

- Нас кошовий батько за тобою прислав. Якесь дуже пильне дiло. Треба тобi не гаючись на Сiч вертатися. Я й не догадувався, що таким дiлом тобi пiвперек стану, та, бачиш, приказ старшини святий, i треба слухатися. Впрочiм, не був би я приїхав по тебе, то другi без мене були б те саме зробили. Петровi було невлад. Але не сказав нiчого. Може, сотник зi старим Жмайлом що на те порадять. Петро викликав старого Жмайла на бiк i розповiв йому свою турботу.

- Ну що ж? Чого тут журитися? На весiлля, певно, часу вже не буде. Але сватання та заручини можна вiдбути зараз. Тебе посилає кошовий з якимсь дiлом у Київ. По що, то ми цього не знаємо. Вiку там вiкувати не будеш, а все ж то велика для тебе честь, що тебе на те вибрав, а не кого другого. Це ж не в Крим, а нi в Польщу. Заручена дiвчина пiдожде, а тодi i весiлля вiдгуляємо. Як це все зробити, то ми з Чепелем обмiркуємо.

- А чи менi так непремiнно треба їхати? А коли б я ще нездужав.

- Але ти, славити бога, здужаєш, а ми перед старшиною брехати не будемо, бо бачимо тебе здоровим.

Маруся, як почула, що треба їм розлучитися, поблiдла, мов полотно. Вона лиш руками сплеснула:

- Так ти мене покидаєш, Петре?

- Не говори так, моя ластiвочко. Коли б я тебе покинув, то мене покинув би бог. Я ще нинi до тебе старостiв шлю, а завтра заручимося. Позавтра менi вiд'їздити треба. Можна зараз i звiнчатись, бо пiп в селi є, та пан сотник на це не пристане, бо обiцяв собi половину сiчового товариства на весiлля запросити. Тому-то весiлля треба трохи вiдкласти. Я їхати мушу, бо запропастив би мою козацьку славу. Приказ кошового святий, i перечитися годi. Мене посилає кошовий з якимсь дiлом у Київ. Сам я не знаю, що воно таке.

Старий Жмайло радився з Чепелем. Жмайло радив, щоб таки зараз вiдгуляти весiлля, та Чепiль стояв при своїм, що весiлля його одиначки буде славним, i пан кошовий, певно, на весiлля приїде.

Петро попросив двох старших запорожцiв на сватiв. Просив зразу до цього старого Жмайла, та той вiдказався такою речею:

- А хто ж тобi за батька буде, коли б я був сватом? Я тобi найближчий.

Як вже все було змовлене, прийшли свати з Петром у хату.

- Здоровi були, пане сотнику, ось ми, подорожнi люде в хату твою прийшли та у гостi просимось, а ось гостинця тобi принесли.

Один староста вийняв бохонець хлiба з-пiд пахи, поцiлував його i передав сотниковi. Сотник вiдiбрав хлiб, поцiлував теж i доклав на столi.

- Будьте гостями, сiдати просимо, та скажiть, за чим ви до мене з далекої сторони прийшли?

- Та то ми чули, що у вас гарна дiвчина є, а у нас парубок теж неабиякий, та, може би, пан бiг допомiг їх вкупу звести.

- Е-е, люде добрi, у мене дiвчина ще молода.

А на те сотничиха:

- Вона ще не нагулялася, ще й рушникiв не має.

- Як нема рушникiв, то своїх дамо, у нас цього добра доволi

Сотник каже:

- Як воно з чужими рушниками замiж виходити?

Маруся, що стояла в свiтлицi коло печi, вибiгла прожогом до сiней, а Петро за нею.

- У нас молодець неабиякий, - говорив перший староста, - козак, лицар. У походi вславився, з лука по-мистецьки стрiляє, та ворога б'є. Далеко вiн зайде, а то i кошовим буде. Такого молодого то й шукати.

Сотник каже.

- Не знаю, чи дiвчина согласна, а коли так, то боже благослови i поможи.

Другий староста вiдчинив дверi i прикликав Марусю. Вона прийшла i стала бiля печi. Прийшов i Петро i став бiля порога

- Що ж, Марусю? Согласна ти за цього козака вийти замiж чи нi?

Маруся, колупаючи пiчку, каже:

- Я согласна, коли б лише батько-мати вiддали.

- I що ж, батьку, i ти, панiматко, - питає старший староста, - чи вiддасте, чи нехай ще пiдросте?

- Благослови боже в добрий час! - заговорили обоє.

Старости повставали з лави i ладились вiдходити, та сотник їх задержав:

- Пiдождiть, я гостинця дам. - Узяв хлiб зi стола, поцiлував i передав старостам.

- Та коли вже хлiбом обмiнялись, то слiд нам i випити по чарцi.

Маруся була Петровi засватана.

На другий день вiдбулися заручини. Сотник запросив ще i знатних гостей з села. Мiж ними прийшов i мiсцевий пiп, бо Петро хотiв, щоб їх пiп поблагословив.

Тепер прийшов Петро в хату з дружбою Марком i з батьком, якого йому заступав старий Жмайло.

Петро, ввiйшовши в хату, вклонився тричi i поцiлував сотника i сотничиху в руку. Зараз посiдали гостi за стiл, а сотник їх угощав. Петро з Марком посiдали на покутi. Тодi старий Жмайло узяв чарку i каже:

- Будьмо здоровi, пошли боже молодим щастя!

Петро з Марусею поклонилися.

По чарцi та по закусцi устав пiп, надiв ризи i став голосно вiдмовляти молитву. Опiсля молода стала роздавати дарунки, зачинаючи вiд Петра, котрому прип'яла до боку шовкову хустку i вклонилася йому. Петро вiдклонився i сказав:

- Спасибi!

Маруся перев'язала потiм старого Жмайла хусткою, а опiсля роздавала мiж гостей дарунки, нiкого не минаючи.

На тiм заручини скiнчилися. Та ось в сiнях заграла троїста музика, котру сотник прикликав з села.

Розпочались танцi. У першiй парi пiшов Петро з Марусею. На них дивились усi. Марко пiшов з Горпиною. Козаки пiшли за їх примiром i гуляли так, як запорожцi вмiли гуляти, аж хата дрижала. Гуляли до бiлого дня. Сотничиха з дiвчатами та молодицями приносили рiзнi страви та припрошували:

- Пiдождiть, панове товариство, це нiчого. Ви побачите, яке у мене весiлля буде. Для моєї одиначки я нiчого не пожалiю.

Прогуляли до рана, i гостi стали розходитися. Запорожцi стали ладитись в дорогу.

Сотник вважав вiдтепер Петра своїм зятем i виправляв його на Сiч, мов рiдного сина. Вибрав для нього гарну козацьку одежу, другу - на свято i будень. Подарував багато золотом та срiблом ковану збрую i найкращого коня зi своєї стайнi з цiлим убором. Крiм того, всунув у кишеню гаманець з червiнцями на всяку потребу. Бо Петро мав їхати в Київ вiд сiчового товариства i повинен там достойно виступити, а не як який худопахолок. Петра привезли на хутiр, мов старця