Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Сагайдачний - Андрій Якович Чайковський

Сагайдачний - Андрій Якович Чайковський

Читаємо онлайн Сагайдачний - Андрій Якович Чайковський
не доконав ще нiхто з запорожцiв, - говорив до Сагайдачного кошовий Грицько Тискенович, вислухавши довгого докладу Сагайдачного про похiд. - Завтра збереться велика рада, i ми здамо справу з великого дiла.

Рано, по благодарственнiй службi божiй, вдарили на майданi в литаври. Козацтво спiшило на раду. Не треба було нiкого силувати. Були тут i сiмейнi козаки з паланок, бо коли Сагайдачний забрав у похiд на виручку Чепелевi трохи не все вiйсько, кошовий, щоб Сiч-мати не осталась без оборони, прикликав сiмейних козакiв.

Як вже народ залiг цiлий майдан, голова при головi, кошовий пiднiс булаву, i кiтли замовкли. На майданi усi затихли.

- Панове отамання, славне низове козацьке лицарство! Не буду вам говорили про славний Кафський похiд, бо я там не був i походом сим почванитись не можу. Хай вам краще розкажуть про се товаришi Конашевича-Сагайдачного. Скажу вам хiба, що привезено з Кафи таку велику здобичу, якої наша Сiч ще не бачила, i привезено дванадцять тисяч визволених християнських невольникiв iз рiзних народiв: iз Москви, Литви, Польщi i бог їх там знає, якими мовами вони говорять. Та ще вам одне нагадаю, що ви всi здоровi. Знайте i те, що коли б нам господь не прислав на Сiч такого славного лицаря, як наш Петро Конашевич-Сагайдачний, то ми би сього походу не перевели. Ми всi пам'ятаємо, як воно сталося. Хто упорядкував i вишколив наше вiйсько? Сагайдачний. Хто роздивився шлях у Кафу? Вiн теж. Хто розбив Кафу, зруйнував Синоп, перехитрив туркiв, втiкаючи на Азовське море i перевiв вiйсько такими нетрями, де ще козацька нога не ставала? Хто опiсля пiшов на виручку товаришам у Крим i привiв усiх назад цiлих i здорових? Сагайдачний.

- Слава Сагайдачному! - гукали козаки в один голос, пiдносячи шапки вгору.

- От ви самi кажете, панове товариство, чого Сагайдачний у нас стоїть, - говорив кошовий далi. - А коли мiж нами є такий лицар, що веде вiйсько до слави, то не годиться, щоб я, недостойний, носив булаву кошового отамана славного низового Запорозького вiйська? Нi, панове. Я дякую вам за честь, що її дотепер з вашою волею ношу; та ось я її зараз складаю у вашi руки. Я не можу носити булави над головою Сагайдачному, бо я повинен його слухатися, не вiн мене. I ось я пiддаю думку, щоб зараз на моє мiсце вибрали ви нашим кошовим Сагайдачного.

- Слава Сагайдачному! - вигукували козаки. - Хай Сагайдачний нам отаманує… Кращого нема мiж нами.

Оклики не вгавали. Козаки гукали з усiєї сили.

Сагайдачний такого кiнця не сподiвався i не прочував. Вiн надiявся, що буде кошовим, але не зараз, бо тепер не була пора до вибору старшини, а Тискенович нiчим не прогрiшився, щоб його скидати… Вiн стояв мiж старшиною i став випрошуватися, та козаки не дали йому говорити i глушили кожне його слово окликами…

Тодi висунувся з-посеред товпи старий кремезний козак; його пiднесло кiлькоро рук угору i вiн говорив:

- Пiзнаєш мене, Петре? У моїй редутi знайшов ти серед лютої степової зими певний захист. Там твоє життя врятовано. Там ти був моїм учнем i навчився козацького норову, з-пiд моєї руки вийшов ти справжнiм козаком. Там тобi передсказав i випророчив о. Наливайко, що тебе не мине булава кошового, i оце я дожив тiєї радiсної хвилi, що се пророцтво здiйснилося. Не ставай сторчаком проти провидiння божого i бери сей тягар, а що носитимеш його на славу нашого лицарського товариства, я певний…

- Хто се говорить? - питали козаки.

- А хiба не знаєш старого сотника Чуба?

Тепер Сагайдачний прийняв вибiр. Вiн кланявся на всi боки i дякував за честь.

Вiдбулася церемонiя помазання, її доконав старий Чуб. Вiн помазав Сагайдачному чоло i голову грязюкою i промовив:

- Не гордiй iз-за сiєї великої честi, пам'ятай, що з козацтва вийшов i з волi товариства можеш знову стати простим козаком-товаришем.

Сагайдачний узяв у руки булаву, поцiлував її з пошаною i пiднiс угору. Усюди затихло, а вiн, звертаючись на церкву, говорив могутнiм голосом:

- Оцей символ влади над славним низовим запорозьким лицарством берегтиму, як ока в головi, як моєї душi вiд поганого п'ятна. Усе, що робитиму, то тiльки на добро i славу запорозького низового лицарства, на славу Запорожжя, православної церкви i українського народу. Коли її пiднiму, то хай дрижать вороги сих наших трьох святощiв, якi по бозi стоятимуть у моєму серцi на першому мiсцi… Так менi, боже i свята Покрово, допоможи!

- Амiнь! Слава Сагайдачному! Слава Конашевичевi! - загула цiла громада, а цей могутнiй голос понiсся далеко по днiпрових хвилях


This file was created with BookDesigner program [email protected] 25.06.2008
Оглавление КНИГА ПЕРША. ПОБРАТИМИ I II III IV V VI VII VIII IХ ХI ХII ХIII ХIV ХV XVI XVII КНИГА ДРУГА. ДО СЛАВИ I II III IV V VI VII VIII IХ ХI ХII ХIII ЧАСТИНА ДРУГА I II III IV VI VII VIII IХ ХI XII
Відгуки про книгу Сагайдачний - Андрій Якович Чайковський (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: