Нотатки Мальте Лаурідса Бріґе - Райнер Марія Рільке

Чужомовний скрик. Гондолу взявши, чорну і струнку, тихо плинемо вздовж молу і повз мармур на містку. Шкіпера балачка з нами, ледве чутний плеск весла, від каналів і від храмів ніч вже знак нам посила. Слід готовий чорним стати, а в повітрі Ave[92] чуть, це я — мертвий імператор, і мене у склеп везуть. ІІ
Все здається мимоволі, що кожнісінькій гондолі є очікуваний гість. Й гурт убогий з передмість далину очима їсть, й діти — сироти без долі. Довго і палацам ждати — ось, панове, буде свято… Я на площі Марка, люд блиск корон уздріє тут, і бажання в мене з уст на бенкеті погуляти. IV
Ave з дзвіниць плине густе. Все ще церкви щось шепочуть помалу; тільки палаци вздовж тихих каналів нікому про те. Сонних кварталів кожне лице не потривожать гойдання недремні — тихі гондоли, як помисли темні, в вечір оцей. 1897 Касаб’янка
Церква іржава, в дірах, і гурт кипарисів сумних — ченцями у каптурах сірих вгору деруться вони. Забутим святим там на плечі вівтáрний лягає схлип; вінці подає їм вечір з вікна високого вглиб. Арко в південному Тіролі-Кастелі, 24 березня 1897 I Mulini[93]
Ти мовчазний і ветхий, колеса мох укрив, із тіні гляне вечір, щоб ти заговорив. З людських пісень, послухай, струмок співа сумну, а ти по самі вуха шапчину натягнув. 1897