Нотатки Мальте Лаурідса Бріґе - Райнер Марія Рільке

всіма Богородиць[91], що так безпорадно когось ждуть, білявок, які туди, де колодязь, у мріях і квітах самотньо йдуть. Дітей, що виспівують на осонні й поглядом ловлять зірки на льоту, і дні, коли я в пісень у полоні, і ночі, які стоять у цвіту. Прага, 12 вересня 1896 «Моя душа, коли в ній мовкне з…»
Моя душа, коли в ній мовкне звук, є храм, з якого вийшли пілігрими. Лиш янгол гонить крильми золотими дим ладану, що кільцями тонкими йому скувати хоче радість рук. Там темні мріють постаті святих в томлінні мóльби вволити несмілі: вони чекають на прихід неділі, на люд, на громові органа хвилі — і тихнуть сколихи лампад блідих. Прага, 7 вересня 1896 «А вечір стежки не шукає…»
А вечір стежки не шукає, де мовчки бір пірнув у сніг, своїми зимними щоками до вікон тулиться усіх. Вповзає тиша в кожний дім: старій у кріслі міркувати, і королева — всяка мати, не хочуть діти починати забав. І не прядуть дівчата. Їх вечір буде наслухати, й що за вікном, цікаво їм. «Цей білий зáмок в самоті без дна…»
Цей білий зáмок в самоті без дна. Священний трепет крізь блискучі зали. В плюща на стінах пазурі дрижали, в заметах всі дороги як одна. Неорана небесна цілина мигтить над замком. Біля огорожі потойбіч туга, вирватись не може… Годинники спинились. Час сконав. Мюнхен, 19 грудня 1896 «День задрімав поволі…»
День задрімав поволі, — моя ж трива хода… Без сну в просторім колі я — й зірочка бліда. Щоб поглядом зігріти, вона мигтить, сія у небі угорі там самотня, як і я… 1894 Походи
Венеція
I