День падіння з висоти. - Лія Серебро

-Я хочу, щоб наша дитина росла в сім'ї, народилася законно, під моїм прізвищем. Хочу, щоб ти стала моєю дружиною!

   Він поправив піджак, дістав із кишені дві каблучки й одну підніс мені.

Я невдоволено хмикнула.

  Він очікував моєї згоди благально дивлячись на мене.

Жінка стала переминатися з ноги на ногу.

-Шановні, час!!! Вас і так довелося вставити позачергово!

-Сашо, чому все так через одне місце? - з благанням у голосі звернулася я до нього.

   Олександр уловив нотки смиренності в моєму голосі й продовжив делікатно тиснути на мене, щоб я не відступила.

-Я люблю тебе, Вероніко. Якщо зараз ти відчуваєш до мене не те саме, я присягаюся! Я завоюю твою любов знову! Я доведу, що, як і раніше, гідний тебе! Узаконьмо наші стосунки! Прошу, тебе! - він говорив це показово і з нотою драматизму в голосі.

     Жінка з пів секунди з розчуленням дивилася на нас, а потім повним теплоти поглядом запросила мене підійти.

    Капкан, з якого в мене був вихід, капкан, який ще не до кінця зачинився. Але я вперто продовжувала уникати простих і елементарних дій неусвідомлено, щоб уникнути цієї пастки. Як йому вдавалося проникнути в мій мозок і маніпулювати мною до останнього? Будь-який мій бунт Олександр придушував на корені, збивав моє мислення в потрібну йому консистенцію, чому був безсумнівно радий і чим був гордовито задоволений.