Ukrainian dream «Последний заговор» - Василь Зима

— Н. Коли я мав вечеряти? — сів поряд.

— Ми будемо сьогодні самі, зовсім самі.

— Як довго? — Авто виїхало на трасу.

— До ранку.

— Це добре, ми матимемо час поговорити.

— Так, у нас буде достатньо часу для розмови.

— А що в тебе на вечерю сьогодні?

— Я не знаю, я ніколи цим не цікавлюся. Вечеря вже готова.

— Ясно. — Марк дивився у вікно. На вулиці вже було зовсім темно. І в цій темряві так еротично й виклично поблискували її очі, очі сильної красивої жінки, яка щойно освідчилася йому в коханні.

Розділ 49 (Chapter 49)

Люда шукала Давида скрізь. Вона обійшла всі відомі їй місця збору безпритульних. Щоправда, жодних результатів це не дало: діти знизували плечима, голосно сміялися, просили в неї грошей, погрожували відтрахати і просили зробити їм мінет в обмін на інформацію про Давида. Люда не мала грошей, трахатися не хотіла й не могла, мінет робити також не збиралася. Коли її візити в ті брудні лігва стали надто частими, з нею вирішили поговорити дорослі мужчини, одягнені в хороші костюми. Вони пояснили їй, що дітей чіпати не варто. Вона все зрозуміла після того, як дорослі мужчини розбили їй обличчя. Люда більше не ходила до безпритульних.

Ситуацію ускладнювала також та обставина, що в Люди закінчилися гроші. У неї не було знайомих, які могли б позичити на життя, іти на панель вона не хотіла. Брудна, побита, їй навряд чи б дали більше 50-ти гривень за секс і 20-ти за мінет. Окрім того, вона боялася підхопити якусь заразу чи потрапити в руки ментам. Єдиним місцем, де можна було бодай отримати шанс вижити й не вмерти з голоду, був базар. Там принаймні можна знайти якусь роботу, що за неї, якщо й не заплатять, то хоча б нагодують. Люда пішла на Оболонський базар. Тут було багато людей, зовсім їй не знайомих. Люда ходила біля яток і заглядала в очі продавцям. Ті не відповідали на її погляди — лузали насіння, давали здачу покупцям, приймали товар, матюкалися й розповідали останні новини, почуті по радіо чи по телебаченню.

— Слишиш, учора показували, шо якась баба наша, нє, ну, красіва баба така, молодая, вишла замуж за якогось американского міліонера.

— Да не, то кіно було, ти не поняла.

— А я на свадьбі була в куми. Вона багата женщина. Так там таке було, таке на кораблі, і музика, і єда, і всьо на свєтє.

— А тамада був?

— Конєшно, тамада був такий подкований, хароший.

— И шо дарили?

— Да надарили там тисяч на 20 доларов.

— Ого! А тут дочке на свадьбу три тисячі вже год собираю.

Люда зрозуміла, що в тому вигляді, в якому вона зараз була, її навряд чи візьмуть на роботу. А якщо й візьмуть, то багато не заплатять. Люда дістала з кишені своєї курточки останні двадцять гривень і повільно пішла на секонд-хенд. Там було багато людей. Ходили, роздивлялися товар, обирали те, що має бодай якийсь пристойний вигляд. Люда ніколи раніше не ходила на секонд-хенд: вона не мала в цьому потреби. Тих грошей, які вона заробляла і які давав їй покійний чоловік, вистачало на те, аби купувати дорогий брендовий одяг і відвідувати всі сезони моди, виходячи звідти з повними пакунками ексклюзивних моделей. Що її здивувало, в горах старого, ношеного одягу рилися досить інтелігентні люди. Особливо їй сподобалася симпатична жінка похилого віку: вона обирала досить пристойні речі і робила це з таким виглядом, ніби прийшла мінімум до «Мах Мага» чи «Polo Garage». Люда стала поряд із нею і також витягла з величезної купи кілька футболок, джинси і досить непоганий піджак. Усе це коштувало вісім гривень.

Люда віддала гроші, і, перекинувши придбані речі через плече, пішла на Дніпро. Іти було недалеко, якихось 20 хвилин. Люда добре знала цей район, тому до річки дісталася досить швидко. Знайшла тихе, затишне місце, де людей практично не було, хіба дві старенькі бабусі з онуками та невисока опасиста дівчина з красивим тату на плечі. Люда не соромлячись скинула куртку, сукню, які пахли болотом і старою хатою, і зайшла у воду. Вона добре плавала, але зараз у неї не було часу на такі розваги, та й настрою в неї також не було. Люда помила волосся, тіло, вмила обличчя і тільки боялася, аби якась інфекція, якої багато цієї пори в затоці, не потрапила у вагіну. Вітер, теплий і ніжний, огорнув її, і Люді здалося, що це якийсь сильний красивий юнак узяв в обійми та поцілував в уста.

— Ты бы не очень-то тут оголялась, красавица, здесь отморозков хватает, трахнут и имени не спросят, — та, опасиста, милувалася Людиним тілом і кумедно мружилася на сонці, очевидно, вона була короткозорою.

— А тебя уже трахали? — Люда сказала це дуже спокійно, так що дівчина навряд чи могла сприйняти це як образу.

— Нет. А что, надо?

— Не знаю, может, тебе надо. Ты же тоже тут не в шубе гуляешь.

— Меня не трахнут, я некрасивая.

— А я красивая?

— Да.

— Тебе показалось, милая, — Люда викинула в кущі свої трусики, вони були надто брудними й погано пахли, одягла джинси на голе тіло і втерлася футболкою.

— У тебя есть муж? — дівчина підійшла ближче і вже відверто розглядала Люду, наче манекен на вітрині.

— Тебе какая разница?

— Просто хочется поговорить. Мне поговорить не с кем.

— Мне тоже, но мне сейчас не нужны собеседники, и друзья мне тоже не нужны. Пока.

Люда швидко вдягла футболку на ще мокре тіло та пішла геть. За двадцять хвилин вона знову була на базарі. Тепер на неї озиралися чоловіки, жінки і навіть діти. Вона була високою, гарною та дуже сексуальною. Втім, не зовсім новий і свіжий одяг, мокре волосся й сумний розгублений погляд, очевидно, виказали її невпевнене матеріальне становище, а отже, відсутність роботи, чоловіка та житла. Ті двоє підійшли до неї зі спини і безцеремонно запитали:

— Слышь, малая? Подпишешься на групповуху? Платим сто гринов. Нас будет четверо.

— Ребята, я не по этому делу, — вона озирнулася. Високий і худий, поряд із ним — чорний, бородатий, із великими руками та кривими ногами, їм було років під сорок.

— А по какому ты делу? Ты еще скажи, что не трахаешься за деньги? — вони гидко засміялися і смачно плюнули собі під ноги.

— Да, я трахалась, только с богатыми мужиками и за большие деньги. Сейчас я ищу работу, и вы мне