Маленькі жінки. I частина - Луїза Мей Олкотт
Побоювання Джо справдилися. Лорі одразу відчув щось неладне. Очі його азартно заблищали, і він кинувся в атаку. О, це була тривала облога, і бідній Джо довелося нелегко. Лорі вдавався до найрізноманітніших хитрощів – то висміював її скритність, то обіцяв в обмін на відвертість найспокусливіші подарунки, то погрожував, то приймався нарікати, що є, виявляється, такі люди, що не тільки не цінують старих друзів, але й не довіряють їм. Вичерпавши всі аргументи, він напустив на себе байдужість, чекаючи, як і Мег, свого часу. Але Джо мовчала, і він почав вдаватися до нових атак.
Нарешті, після численних невдач, все-таки з’ясував, що таємниця стосується Мег і пана Брука. І не на жарт образився. Адже він вважав пана Брука своїм другом, а виявилося, що той приховав від нього таємницю, немов від малої дитини, якій не можна довіряти нічого серйозного! Вражений до глибини душі віроломством вчителя, Лорі вирішив, що залишити таке безкарним неможливо, і став виношувати план помсти.
Мег недовго міркувала з приводу дивної поведінки Джо. Наближався день, коли батько мав повернутися додому, і всі сили Мег йшли на те, щоб приготувати будинок до приїзду тата. Але тут на неї найшло щось дивне, і цілих два дні вона була просто сама не своя. Варто було комусь заговорити з нею, як вона злякано здригалася й червоніла. Помітивши на собі чийсь погляд, Мег зніяковіло опускала голову над шиттям. Мати і Джо не на жарт стривожилися, але на розпитування матері Мег відповідала, що почувається чудово, а Джо просила не приставати до неї.
– Тепер вона поводиться точно так, як дівчата, про яких я читала в романах. Дратується, майже не їсть, не спить вночі, я сама бачила, і весь час забивається в який-небудь куточок, щоб там посумувати. Одного разу я навіть чула, як вона тихенько наспівувала. Я підійшла ближче, а вона раптом каже: «О, Джон!». А коли помітила мене, почервоніла. Треба щось робити, Мармі, – рішуче похитала головою Джо.
– А що ми можемо зробити? – м’яко відповіла мати. – З приїздом тата Мег, напевно, трохи розвіється. А поки постарайся бути з нею ніжною.
На тому їхня відверта розмова й скінчилася. Наступного ранку Джо дістала з «поштової скриньки» листа, адресованого Мег.
– Тобі записка, Мег, – тут же сповістила вона сестру. – Не розумію тільки, навіщо він її запечатав? Коли Лорі мені пише, він ніколи не заклеює конвертів, – здивовано додала вона. Віддавши Мег записку, вона сіла поруч із матір’ю і почала шити. І тут Мег скрикнула. Пані Марч і Джо глянули на неї. На обличчі Мег застиг жах.
– Що трапилося, мила? – запитала пані Марч, підбігаючи до дочки, в той час як Джо намагалася взяти записку, яку Мег міцно затиснула в руці.
– Значить, це неправда! Він нічого не посилав… О, Джо, як ти могла! – і, закривши обличчя долонями, Мег розридалася.
– Що могла? Я нічого не розумію! – вигукнула Джо.
Мег подивилася на Джо. Її м’який, сповнений доброти погляд враз кудись зник. Тепер очі її горіли гнівом. Мег вийняла з кишені записку і різко кинула Джо.
– Значить, це ти написала! – сказала вона, і в голосі її звучала гіркота. – Ти написала, а цей негідний хлопчисько тобі допомагав! Як же ви могли! Адже ви образили нас обох!
Але Джо ледь чула те, що говорила сестра. Вона була повністю поглинута текстом записки, яку читала разом з матір’ю.
«Дорога Маргарет!
Не будучи в силах більше приховувати свою пристрасть, я молю вас вирішити мою долю до того, як я повернуся з Вашингтона. Я ще не наважився поговорити з вашими батьками, проте сподіваюся, що дізнавшись про наші взаємні почуття, вони не заперечуватимуть. Пан Лоуренс посприяє, щоб я знайшов пристойне місце, і тоді, дорога моя, ми з вами заживемо щасливіше всіх на світі. Прошу вас, не кажіть поки, будь ласка, нічого вашим рідним, а просто надішліть мені звісточку через Лорі. Отже, чекаю вашого рішення. Моє щастя у ваших руках.
Відданий Вам навіки
Джон Брук».
– Ну і негідник! – гнівно вигукнула Джо. – Це він помстився мені за те, що я так і не видала йому секрет! Ну гаразд, Тедді Лоуренс! Доведеться вам усмирити свою пиху і вибачитися! Вже я-то змушу вас це зробити! – і, підкоряючись праведному гніву, який зараз просто спопеляв її, Джо підхопилася з-за столу, щоб негайно здійснити правосуддя.
– Стривай, Джо, – зупинила її мати.
Джо застигла на місці. Вона й не припускала, що Мармі може говорити таким жорстким і суворим тоном.
– Ось що, люба моя, – настільки ж різко продовжувала мати. – Перш ніж ти підеш, тобі слід сказати, ти не допомагала йому? Зазвичай ви придумуєте все разом. Гадаю, і тут без тебе не обійшлося.
– Чесне слово, мама! Я тут ні до чого. Клянуся життям, я цієї записки в очі не бачила. Я навіть не підозрювала ні про що, – обличчя Джо палало таким обуренням, що засумніватися в її щирості було просто неможливо.
– Якби я брала участь, – продовжувала Джо, – я б написала так, що ніхто б не здогадався. А тобі, Мег, слід було б знати, що пан Брук нізащо не написав би таку дурницю.
Із цими словами Джо недбало відштовхнула від себе записку.
– Але почерк дуже схожий, – розгублено промовила Мег і поклала поруч записку, яку стискала в руці.
– Невже ти відповіла, Мег? – різко запитала пані Марч.
– Так, відповіла! – зізналася донька і закрила руками обличчя, що палало від сорому.
– Оце так! Пустіть мене! Я все-таки поговорю з цим пройдисвітом. Він у мене зараз дізнається, – Джо знову кинулася до дверей.
– Стривай-но! – знову зупинила її пані Марч. – Спершу я маю остаточно в усьому розібратися. Поки я бачу, що справа серйозніша, ніж мені спершу здавалося. Нумо розкажи мені докладно, Маргарет, – і, кинувши на старшу дочку владний погляд, пані Марч жестом зупинила Джо, що збиралася виходити з вітальні.
– Першого листа мені передав Лорі, – насилу почала Мег. – Він сказав, що не знає, що в ньому таке. Коли
