Маленькі жінки. I частина - Луїза Мей Олкотт

Уважно подивившись на дочку, пані Марч важко зітхнула.

– Значить, тобі це теж не подобається, так, Мармі? – із надією запитала Джо. – Гадаю, ми ось як з тобою зробимо, – зі змовницьким виглядом продовжувала вона. – Давай скажемо йому, що Мег не любить його. Тоді він дасть їй спокій, а Мег скоро забуде його, і ми заживемо, як раніше.

– Ти мене не так зрозуміла, Джо. Немає нічого поганого в тому, що всі ви з часом підете з рідного дому і створите родину. Це природно. А зітхнула я тому, що, звичайно, мені шкода розлучатися з вами. Я мати і, зрозуміло, хотіла б утримати вас біля себе довше. Шкода, що все сталося так швидко, адже Мег всього сімнадцять. Але Джон сам поставив умову, і для її виконання буде потрібно не менше трьох років. Тому ми з татом вирішили, що Мег не має виходити заміж, поки їй не виповниться двадцять. Якщо вони з Джоном справді люблять одне одного, вони дочекаються цього терміну, а заодно й перевірять, наскільки міцна їхня любов. У Мег дуже розвинене почуття відповідальності, і я впевнена, що вона не зможе погано обійтися з Джоном. Моя красуня Мег! Сподіваюся, вона буде щаслива, – тремтячим голосом закінчила пані Марч.

– А ти не думаєш, що краще б Мег одружитися з кимось багатшим? – запитала Джо.

– Твоя правда, Джо, без грошей не проживеш. Я мрію, щоб жодна з вас не відчувала нужди. Але я мрію й про інше. Достаток грошей таїть у собі безліч спокус, і я хочу вірити, що ті з моїх дочок, кому випаде бути багатими, з честю витримають це випробування. Я дуже хочу, щоб Джон домігся успіху, без цього неможливо забезпечити достаток сім’ї, або він буде змушений постійно влазити в борги. Але, скажу тобі чесно, Джо, більшого мені й не треба. Не треба ні великого капіталу, ні гучного прізвища, ні становища в суспільстві. Все це є цінним тільки, якщо є любов. Звичайно, якщо це станеться, я порадію за вас. Але, повір мені, щасливим можна бути і без цього. Ось чому мене зовсім не хвилює, що Мег, вийшовши за Джона, зіткнеться з життям, коли заробіток дається щоденною копіткою працею. Може, вона пізнає й деякі труднощі. Зате в неї буде інше багатство: вона стане дружиною порядної й відданої людини, а дорожче за це на світі нічого немає.

– Я розумію, Мармі. Ти абсолютно права, але я ж сподівалася, що Мег і Лорі згодом полюблять один одного й одружаться. Уявляєш, як було б чудово! Ось із Лорі Мег все життя провела б у розкоші.

– Але, Джо, Лорі молодше Мег і…

– Ну то що? – перебила Джо. – Він виглядає набагато старшим за свої роки. Він високого зросту і, коли хоче, поводиться зовсім, як дорослий. Я вже не кажу про те, який він щедрий, добрий і як усіх нас любить. Але… – Джо гірко похитала головою. – Цей Брук порушив всі мої плани.

– Боюся, Джо, що Джон тут ні до чого. Просто Лорі, хоч він справді вміє поводитися зовсім як дорослий, все-таки занадто молодий для Мег. Та він ще й не зовсім подорослішав. Я дуже люблю його, але поки він і сам не вирішив, чого хоче від життя. Хіба можна тиснути на нього? Радше це було б нещастям і для Мег, і для Лорі. Ніколи не будуй подібних планів, Джо. Дозволь людям самим вирішувати свою долю.

– Добре, Мармі, я більше не буду. Але, знаєш, дуже прикро, коли все йде не так, як хотілося б. І навіщо тільки ми всі дорослішаємо? Якби мені сказали, що треба весь час ходити з праскою на голові й тоді залишишся маленькою, я б погодилася.

– Які ще праски на голові? – пролунав раптом голос Мег.

– Та не звертай уваги, – відповіла Джо, – просто я вирішила трохи пофантазувати. Гаразд, я лягаю спати, – мовила вона і швидко вийшла з кімнати.

Тим часом Мег підійшла до матері і простягнула їй листа, якого щойно написала батькові.

– Прекрасно, – швидко прочитавши його, сказала пані Марч, – ти написала все, що було потрібно. І стиль дуже хороший. Тільки припиши ще, будь ласка, що я шлю Джону привіт, – додала вона і знову віддала листа Мег.

– Ти тепер кличеш його Джоном? – запитала Мег, подивившись на матір повним невинності поглядом та усміхнувшись.

– Так, за цей час він став нам з татом майже сином. Ми дуже полюбили його, – пильно дивлячись на дочку, відповіла пані Марч.

– Я дуже рада. У пана Брука немає рідних. На добраніч, мила Мармі. Як добре, коли ти поруч, – спокійно і щиро промовила Мег.

Мати ніжно поцілувала її й відправила спати.

– Отже, вона ще не любить Джона, – залишившись наодинці, тихо промовила пані Марч. Вона ще довго роздумувала про Мег і про Джона, і жаль у її душі мішався із радістю. – Але це недовго триватиме. Скоро вона полюбить його.

Розділ двадцять перший

Розіграш Лорі

Прокинувшись вранці, Джо одразу згадала про секрет, який довірила їй мати. Причетність до таємниці настільки піднесла дівчину у власних очах, що на її обличчі вмить застиг неприродний, напружений вираз. Ось чому, варто було їй вийти до сніданку, як Мег здогадалася, що сестра щось приховує від неї. Проте вона не подала виду, знаючи, що чим менше чіпляєшся до Джо з розпитуваннями, тим швидше вона проговориться.

Однак на цей раз випробувана тактика не спрацювала. Ні за сніданком, ні пізніше Джо не стала ділитися з Мег секретами. Замість цього вона завела зовсім нікчемну розмову. Але найбільше обурив Мег тон сестри. Ніколи ще Джо не зверталася до неї так зарозуміло. Тож Мег вирішила, що терпіти це принизливо для неї. Вона гордо підняла голову й почала, як ні в чому не бувало, розмовляти з пані Марч. Скільки Джо не намагалася привернути увагу сестри, Мег вдавала, що не помічає її.

Після кількох безуспішних спроб Джо оголосила, що піде посидіти з Бет, але зустріла рішучу відсіч з боку пані Марч, яка сказала, що Джо і так зовсім змучилася і що сьогодні з Бет посидить вона сама, а Джо слід