Маленькі жінки. I частина - Луїза Мей Олкотт

– Каблучки дуже красиві. Тільки боюся, ти ще занадто мала для таких прикрас, – відповіла пані Марч, дивлячись на дві витончені золоті каблучки, що сяяли на пальці дочки. Одна з них увінчувалася небесно-блакитною бірюзою, друга, яка тримала на пальці першу, була зроблена у вигляді двох зчеплених долонь.

– Я постараюся не дуже хизуватися, – відповіла Емі. – Звичайно, персні чудові, але мені хочеться носити їх не тільки через це. Вони мені нагадують одну важливу річ. І я хочу, як дівчинка з казки, носити каблучку, щоб не забути про неї.

– Ти боїшся забути тітоньку? – засміялася мати.

– Ні, я боюся забути, що не можна думати тільки про себе, – Емі вимовила це так серйозно, що мати перестала сміятися. – Я раптом зрозуміла, скільки в мене гріхів, і вирішила спробувати, щоб їх стало трохи менше. І ще я зрозуміла, чому всі так люблять Бет – вона про всіх піклується і зовсім не думає про себе. Ось ми й боїмося її втратити. А якби я захворіла, ніхто не став би про мене турбуватися. І правильно, я не заслужила. І все-таки я теж хочу, щоб мене любили і щоб у мене було якомога більше друзів. Я постараюся. Я постараюся бути, як Бет. Аби не забувати, мені потрібно, щоб весь час щось нагадувало про це.

– Розумію, – відповіла пані Марч. – Взагалі-то я більше вірю в куточок, який ти вирішила влаштувати в комірчині. Але якщо персні налаштовують тебе не такий серйозний лад, носи на здоров’я. Ну, мені час повертатися до Бет, – спохопилася вона. – Не сумуй, мила. Тобі залишилося потерпіти зовсім трохи, скоро ти знову будеш удома.

У той же вечір, знайшовши хвилинку, коли Мег писала батькові докладний звіт про благополучне повернення Мармі-мандрівниці, Джо прослизнула до кімнати хворої і, заставши матір біля ліжка, в нерішучості зупинилася перед нею.

– Що з тобою? – запитала пані Марч, з тривогою дивлячись на дочку.

Джо хвилювалася і від нервозності смикала волосся, що вже встигло трохи відрости.

– Мені треба тобі сказати одну річ, мамо.

– Що-небудь про Мег?

– Звідки ти знаєш? Так, про неї. Може, це зовсім неважливо, але я весь час про це думаю і ніяк не можу заспокоїтися.

– Сподіваюся, це не про молодого Моффата? Він не заходив до вас? – тут же занепокоїлася пані Марч.

– Ні, не про нього. Спробував би він! Я б на поріг його не пустила, – рішуче заявила Джо.

– Ну а що ж тебе так хвилює? – вже набагато спокійніше запитала мати. – Тільки говори тихіше, – попередила вона, – Бет щойно заснула.

Джо опустилася на килим біля ніг матері.

– Пам’ятаєш, минулого літа Мег забула в Лоуренсів рукавички, а потім Лорі приніс лише одну? Скоро ми про це зовсім забули. Але через деякий час Лорі мені розповів, що другу рукавичку дбайливо зберігає пан Брук. Постійно носить її в кишені жилетки. Якось вона в нього випала. Лорі помітив і став над ним жартувати. Тоді пан Брук зізнався, що йому дуже подобається Мег, але він не наважується сказати їй про це. Коли Лорі запитав чому ж, то пан Брук відповів, що для такої прекрасної дівчини він займає надто незначне місце в суспільстві й не надто забезпечений. По-моєму, Мармі, це просто жах якийсь.

– А як тобі здалося, Мег він подобається? – запитала пані Марч, і в голосі її прозвучало занепокоєння.

– Буду я ще ламати голову над такою нісенітницею! – презирливо вигукнула Джо, але, однак, не змогла приховати, що це запитання досить жваво її цікавить. – Я не знаю. У романах дівчата в таких випадках здригаються, втрачають свідомість, худнуть і взагалі поводяться, як дурепи. Мег нічого такого не робить. Вона їсть, п’є і спить, як всі нормальні люди. Коли я заговорюю про пана Брука, вона слухає спокійно. Щоправда, коли Лорі кілька разів жартував над «закоханими», Мег чомусь трохи червоніла. І навіщо він її дратує? Скільки разів я йому казала, щоб він припинив, але він не слухається.

– Значить, по-твоєму, Мег не має до Джона ніяких почуттів?

– До кого? – здивувалася Джо.

– До Джона. Я тепер кличу пана Брука просто по імені. Одного разу в госпіталі я звернулася до нього так, і він сказав, що йому це дуже подобається. Із тих пір ми полишили всілякі формальності.

– Оце так! І ти теж на його боці! – сказала Джо і зміряла мати повним обурення поглядом. – Ну, звичайно, звичайно. Він такий добрий і такий уважний до батька! Тепер ти не зможеш прогнати його, і варто Мег захотіти, вона спокійно вийде за нього заміж. Ну й негідник! Підлизався до тебе і до тата, а тепер робить все, що хоче, – і Джо спересердя так смикнула себе за волосся, що ледь не видерла пасмо.

– Ну, ну, перестань злитися, – ласкаво заспокоїла її пані Марч. – Краще послухай, як все було насправді. Пан Лоуренс попросив Джона супроводжувати мене. Але коли ми приїхали, він став доглядати за татом краще найвідданішої доглядальниці. Ну як, скажи, будь ласка, ми могли до нього після цього ставитися? З кожним днем ми дедалі більше прив’язувалися до нього. А потім він нам зізнався, що любить Мег, але не відкриється їй, поки не знайде пристойну роботу. Нас він тільки просив, щоб ми дозволили йому сподіватися заслужити її любов. Ну як, сама поміркуй, ми могли не вислухати його, та й відмовити такій чудовій людині, по-моєму, неможливо. І все ж таки я чинила опір таким раннім заручинам.

– То й вірно! Теж мені, вигадали! Так я і знала, що цей Брук затіває якусь капость. Шкода, що я не чоловік. Я б сама одружилася на Мег. Тоді вона, в усякому разі, не пішла б із нашої родини.

Подібне рішення проблеми так розсмішило пані Марч, що вона не змогла стримати усмішки. Але продовжила розмову серйозним тоном.

– А тепер ось що, Джо. Я довірила тобі секрет й ти не маєш навіть натякати на це Мег. Прийде час, і пан Брук все сам їй розповість. Розумієш, мені треба побачити їх разом, але так, щоб Мег не знала, що від неї чекають рішення. Якщо вона дізнається заздалегідь, мені важко буде зрозуміти, як вона ставиться до Джона.

– Вона все одно вгадає по його красивих очах, вона мені вже набридла розмовами про них. Загалом відчуваю, все обернеться погано. Варто комусь подивитися на Мег із