Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич

Під цим пишним плакатом наліплено афішу — офіціальне оповіщення комісії по готуванню виборів. В оповіщенні один за одним були видрукувані списки зареєстрованих кандидатів. Списки російських партій надруковано російською мовою, українських — українською, польських — польською, єврейських — єврейською; в разі партії виступали в блоці, такий список друковано чотири рази вряд, усіма чотирма мовами.

На стінах будинків, на парканах та ліхтарях рясніли ще й аншлаги усіх можливих барв. І барви аншлагів були аж ніяк не довільні, а суворо регламентовані — за партійністю кандидатів. «Ви голосуватимете за список номер один!» закликали блакитні аншлаги партії есерів. «Ми голосуватимемо за список номер два!» заявляли рожеві аншлаги есдеків–меншовиків. «Голосуйте за список номер три!» запрошували жовтенькі аншлаги партії народної свободи. «Готуйтесь віддати свій голос тільки за мій список, за мій номер, за мій колір, за мою партію!» умовляли аншлаги вільних громадян усіма барвами спектра.

Цілком зрозуміло, що з такої нагоди над входами до всіх урядових і громадських установ замайоріли червоні прапори.

Над Педагогічним музеєм, де містилася Центральна Рада, замаяв прапор двоколірний: жовто–блакитний.

Ресторани та кафе «Шато», «Максим», «Франсуа», «Семадені» — з міркувань чисто комерційних — вивісили поряд і червоний, і жовто–блакитний стяги.

Національні знамена — біло–малиновий, біло–блакитний з шестикутною зіркою та зелений з півмісяцем — виставили клуби польський, єврейський і татарський.

Над клубом «Мать–анархія» вимахувала крилами чорна корогва.

Була неділя — вільний від праці день.

О восьмій, як завжди, хлопчаки–газетярі враз густо сипонули від друкарень з співучими, але пронизливими вигуками: «Киевская мысль»! «Последние новости»! «Южная копейка»! Для сміху — як неодмінний одвіку дотеп — вони останню назву газети переінакшували у вимові — «дюжина копейка»! Спеціально ж по змісту сьогоднішнього номера, — як найбільш сенсаційну новину та формулюючи свій непоправний професійний скептицизм в оцінці світових подій, — вони присшвували ще й щойно складену частівку:

В сьогоднішньому номері газети — ложкою буденного дьогтю в бочку святкового меду — видрукувано оголошення про зменшення по карточках цукрового пайка до фунта на місяць і хлібного — до фунта на день, а також про заборону вільного продажу на ринках курячих, качиних, а також і голуб'ячих яєць.

Вулицями вже деренчали трамваї — великі пульмани «франко–бельгійського товариства» з плетеними віденськими сидіннями, котили один за одним тупорилі авто–омнібуси маршрутних ліній на Дарницю і Святошине, снували триколісні «циклонетки–таксомотори», оглашаючи ущелини вулиць пікантними мотивами популярних оперет із своїх духових клаксонів.

О дев'ятій почались самодіяльні маніфестації.

З Політехнічного інституту на Брест–Литовському шосе під прапором «Свободу — народу!» висипали студенти–політехніки. Вони пройшли на Святославську, де з приміщення Вищих жіночих курсів забрали курсисток під прапором «Хай живе свобода!». Політехніки з курсистками промарширували до Комерційного інституту на розі Нестерівської і ввібрали в свої лави студентів–комерсантів під прапором «Свобода — наше майбутнє!». На розі Володимирської до них приєднались і студенти університету. На прапорі універсантів напис був максимально лаконічний: «Свобода!» Але — всупереч усім правилам граматики — з двома знаками оклику: позаду і попереду — «!Свобода!».

На чолі маніфестації повним складом вишикувався «Косостуд» — «Коаліційна рада студентства» — з «програмним» девізом молодого покоління революційної інтелігенції: «Обновленная Россия воспрянет от ига рабства и насилия».

Тротуари на цю пору вже густо залив празниковий набрід. Понад тротуарами шествували один за одним фігуранти з рекламними щитами від численних київських кабаре–мініатюр: «Інтимного», «Бергоньє», «Аполло», «Кіссо», «Буф», «Пел–мел», «Бі–ба–бо», «Кі–ка–пу». Рекламували Вертинського, Руденка, Сокольського, Франкарді і мадемуазель Гопля.

Празникова юрба ручаями вулиць стікалась головним чином до Хрещатика і тут негайно диференціювалася: солдати, покоївки й майстрові товклися тільки по правій стороні; офіцери, чиновники і дами в капелюшках — тільки по лівій.

Проте люди купчились не так перед пишними плакатами, як перед кольористими анонсами синематографів.

«Шанцер» анонсував на сьогодні сенсаційний «Шумной жизни пир» — з Лисенко й Мозжухіним; «Синема» — «Разбойника Антона Кречета» — за нашумілим романом Раскатова; «Експрес» — Макса Ліндера в «Павутині кохання»; «Люкс» рекламував «гвоздь сезона» «Поцелуй сирены» — з королевою екрана Вірою Холодною в парі з Рунічем. Але біоскопи «Новый мир», «Колізей» та «Шремер», — тонко відчуваючи політичну ситуацію, — оголошували на день вільного волевиявлення демонстрування епохальних бойовиків, по дві тисячі метрів кожний: «Предатель Мясоедов», «Тайны императорской фамилии» та «Гришка Распутин».

Тим часом з Подолу пройшла маніфестація Спілки офіціантів — з несподіваною заявою на плакаті: «Чайові ображають гідність людини».

Трохи пізніше почали оголошувати своє самовизначення різні клуби та союзи, що густо схопились за ці три місяці від дня Лютневої революції. Самовизначення клубів мало вже аж ніяк не двозначний політичний характер.

«Южно–русский союз» ніс прапор з одним лише словом: «Россия!»

«Клуб прогрессивных русских националистов» пройшов зовсім без прапора. Прогресивні російські націоналісти не несли нічого і не заявляли ні про що. Вони демонстрували з порожніми руками і мовчки. Що це маніфестують саме члени клубу російських націоналістів, а не будь–хто інший, можна було, проте, легко пізнати з медальйона, пришпиленого в кожного клубмена на лацкані піджака або на вилозі офіцерського кітеля. Знак цей був — невеличка іконка Божої Матері з младенцем Ісусом на руках. Втім, програма клубу російських націоналісти? була аж ніяк не божественна: її оголошено ще четвертого