Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич

Він навіть пристанув, вдарений цією ідеєю, наче громом.

— Господар добрий, до хазяїв пристав, але й від чиншових не відійшов, справою боліє — чулисьте, як голос подавав? Ге! Оце й буде наш делегат, щоб баби не плескали й гольтіпаки не комизились! — І, звичайно, Григор до діла і жарт устругнув: — Ми його, дядьки, на віче пошлемо, а делегати з–поміж себе його ще й членом Центральної Ради оберуть! От і матимемо свого чоловічка у самісінькому центрі.

Люди посміялись: той Григор завжди щось таке утне — де вже нашому Оксентієві та до самісінької Центральної ж!

Але Григорове слово було–таки, мабуть, до діла, і дядьки одноголосно порішили: кланятися Нечипорукові Оксентієві Опанасовичу, щоб постарався за обчеську справу!.. Так і записали, — скільки не відхрещувався, скільки не посилався на свою малограмотність та незнання нових слів бідолаха Оксентій.

На тому дядьки поручкались, зичили один одному доброго здоров'я, успіху у ділах та на добраніч, — і розійшлись.

А Оксентій, ошелешений, притьмом подався до хати, аж держачись за голову: така біда!

За Оксентієм з одного боку цибав Софрон — напиндючений, неначе то його самого на делегата обрано; з другого — дріботіла Меланя. Вона лагідно потішала пригніченого брата, доводячи, що все, мовляв, обійдеться — віче те побуде та й кінчиться, а перебути в Києві він може і в них, у Брилів, на Печерську, — так що дуже й не витратиться, хай тільки скількись фунтів ячменю прихопить з собою — на кашу.

Дем'янова Вівдя та Софронова Домаха з заснулим Савкою біля пазухи підбігали позаду мовчки.

Вже зовсім упав смерк, місяця не було, і йшли обабіч большака стежкою, орієнтуючись по білих плямах рубаних, як скрізь на лісовій Бородянщині, але вибілених по зрубах хат.

Два двори не доходячи до подвір'ячка Нечипоруків, під біленим верстовим стовпчиком при дорозі, щось неначе забовваніло крізь сутінки при самій землі.

— Хто то? — гукнув Оксентій.

Скулена постать на землі під стовпчиком не обізвалась. Але вже признати можна було й так: два кроки далі німо стовбичила друга постать: Греччина, Тимофійова Ганна. Вона тихо плакала, утираючись ріжком білої хустинки. Мабуть, знову тягла свого чоловіка з похмілля й пристанула, притомившись.

Оксентій схилився над матросом. Йому, людині поважній, саме й личило виговорити непутящому сусідові, всовістити його. Але коли вже й руку поклав Тимофієві на плече, слова в нього чомусь вийшли зовсім інакші й про інше.

— То як же буде, Тимофію? Ти мені скажи! Ти ж таки чоловік бувалий, по морях–океанах плавав, світу побачив. Скажи, Христа ради, наріжуть людям землі чи так і не наріжуть?

Тимофій Гречка, що сидів, спершися ліктями на коліна, лице поклавши між долоні, раптом ухопився за голову, застогнав і захитався, неначе йому враз заболіли зуби:

— Друг! — крикнув Тимофій Гречка, і стільки горя було в тому крикові. — Браток! Можеш зрозуміти — сам ні чорта не розумію! Не так треба, а як — не знаю! Контра все, паразити, а навпроти — тільки наша проклятуща темнота! О–о–о! — застогнав він і захитався дужче. — Чи в пень головою, чи пана палити! Вже й сам не знаю…

Меланя сахнулась від таких слів і захрестилась: свят–свят–свят! А зляканий Савка на руках у Домахи заверещав спросонку, Домаха мерщій почала його зацитькувати та захитувати. Але Савка не нишкнув і аж заходився.

Оксентій стояв приголомшений, не добираючи слова.

А немовля репетувало на весь світ.

— А ти йому циці дай, циці! — гаряче підказувала Вівдя.

— О–о–о! — стогнав хитаючись матрос Тимофій Гречка, що дванадцять годин стріляв з гармати по «Гебену» і «Бреслау». — За що кров проливали? За що боролись? Матері вашій… з стонадцяти орудій… огонь! Огонь!

Це був у Києві день торжества вільного самовизначення — свято готування до першого всенародного волевиявлення.

В цей день — на здійснення найвищого громадянського права і на підставі статті 52 Закону про вибори, — оголошено початок підготовки до виборів нової, революційної Думи — замість дореволюційної, складеної ще за царя, з цензових представників. Нову, революційну Думу належало всенародно обирати з представників від усіх партій. Про день самих виборів мало бути повідомлено пізніше.

Крім того, в цей день обнародувано ухвалу Тимчасового уряду про те, що з огляду на потребу підперти завоювання революції міцною фінансовою базою, оголошується всенародну передплату на «Позику свободи».

Ще вдосвіта сотні київських середньошкільників розійшлись по всіх кварталах міста, — і на ранок столиця України прибрала зовсім незвичайного вигляду. Не лише афішні тумби, але й усі стіни будинків у центрі та паркани на околицях з першим променем вранішнього сонця зацвіли плакатами, афішами і аншлагами.

На плакатах — на тлі величезного червоного прапора — була намальована прегарна дівчина в шатах барвистих, і постать її вибагливий художник скомпонував так, що прапор сам собою перепадав у довгий, звивистий шлейф елегантної дівочої сукні: дівчина була, власне, зодягнута в