Бояриня - Леся Українка
Се тільки я в неволі.
Оксана (хитає головою)
Ні, Степане.
Степан
Чого ж? Я присягу тобі вертаю…
(Голос його переривається від турботи).
І я прошу тебе… прости мене… що я… тебе відмовив від родини… що я…
Оксана (обіймає його)
Ні, годі, не кажи!
Не знаєш ти… Ще ж ти мені ні слова, ні слова не промовив там, у батька, а вже моя душа була твоєю!
Ти думаєш, як я тепер поїду від тебе геть, то не лишиться тута моя душа?
Степан
Так що ж робити, люба?
Оксана
Втікаймо всі! Мій батенько поможе прожити якось, поки ти придбаєш.
Хай їм абищо, сим московським добрам!
Втікаймо на Вкраїну!
Степан
Цар достане боярина свого скрізь на Вкраїні, та ще й твоїй родині буде лихо.
Не скриємось нігде…
Оксана
Втікаймо в Польщу!
А ні, то на Волощину!
Степан
Що з того?
Зміняємо чужину на чужину…
Приблудами чужі пороги будем там оббивати… все одно, що й тут.
Оксана
Ні, там вільніше.
Степан
Треба заслужити чимсь ту сусідську ласку. Чим же більше, коли не зрадою проти Москви?
Оксана
Так їй і треба!
Степан
Присяга, Оксано, велике діло. Цар мені не верне так присяги, як я тобі вернув.
Та й я йому не можу повернути всього, що я приймав з його руки.
Мовчання. Починає сутеніти. Десь у церкві тихо дзвонять.
Оксана
Степане, вже не говорімо більше про се ніколи.
Степан
Так, не треба, люба…
(Згодом).
Чому не шиєш?
Оксана
Вже мені не видко.
А ще світити рано.
Степан
Заспівай щось потихеньку, якщо можеш.
Оксана
Добре.
(Співає потихеньку)
Ой як було хорошенько, як рід з родом п’є, вип’є чарку, вип’є другу та по сестру шле.
«Сеструненько-голубонько…»
(Уриває)
Не можу.
Либонь, я одзвичаїлась від співів.
Та й щось на груди важко.
(Кашляє)
Степан (стривожений)
Ой, кохана, чи ти не хвора?
Оксана
Де ж там! То щось так.
Увіходять мати й Ганна, за ними слуги вносять загортки з покупом.
Поклавши пакунки, слуги виходять.
Мати
Добривечір, дітки! Що сидите так поночі?
Степан
Так, дещо розмовляли.
Мати
Не наговоряться все голуб’ятка.
Коли б то бог судив і Ганні нашій таке подружжя!
Ганна (світить тим часом, розгортає пакунки)
Подивись, Оксано, чого ми накупили!
Оксана підходить.
Се на шубу, а се на літники, а се на кичку.
Що, правда, гарне? Ми ж ото пішли аж до купців заморських.
Оксана (жваво)
Гарно, гарно!
Та й молодичка з тебе гарна буде!
Ну й потанцюю в тебе на весіллі!
Нехай уже московки не здивують!
Ганна
От я люблю, як ти така весела, а то сидить, похнюпившись, аж сумно.
Мати
Та звісно, і чого б таки журитись?
Ви люди молоді… у хаті лад…
Оксана (підхоплює)
За хатою добро…
Ганна (не завважаючи іронії)
Авжеж, сестричко, якби ти бачила, що там купців наїхало! І чом ти не пішла із нами вкупі?
Оксана
Я дошити хтіла, а завтра й я піду по всіх усюдах, закупимо з тобою всю Москву!
От я собі парчеву кичку справлю!
Степане, можна?
Степан
Чом би ж то не можна?
Оксана (плеще в долоні й приспівує)
«Бодай мені такий вік довгий, як у мене чоловік добрий!..»
Мати (втішно всміхаючись)
Ну й вигадниця в тебе жінка, синку!
Ганна
А як вона мені співала гарно весільної! Сестричко, заспівай тієї, як то косу розплітають.
Оксана
Не хочу, то сумна, ще знов заплачеш.
Я зараз коровайницею буду або приданкою — ти тільки слухай:
(Співає дуже голосно, по-сільському).
«Не бійся, матусю, не бійся, в червоні чобітки обуйся, щоб твої підківки бряжчали, щоб наші вороги мовчали!
Гу!»
(Вигукнувши, вискакує на ослін)
Отак приданки скачуть через лавки!
Степан (ловить її й здіймає з ослона)
Ну, ну, Оксано, ти вже щось занадто.
Мати
Та правда, донечко, почує челядь…
Оксана
Овва! Так що ж! Бояриня гуляє!
Давай утнем санжарівки, Ганнусю!
Ганна (сміючись)
Та я не вмію!
Оксана
Я тебе навчу!
(Крутить Ганну навколо себе, приспівуючи).
«Гуляй, гуляй, господине, нехай наша журба згине!
Ой чи згине, чи не згине, гуляй, гуляй, господине!»
Що ж ти. Степане? Помагай співати!
(Залягається сміхом, що згодом переходить у кашель.
Степан тривожно кидається до неї).
V
Степанів садок. Будинок виходить у нього задньою стіною. Видко гратчасті вікна терема і піддашок зі сходами. Збоку в садку зроблена повіточка садова, вся в зелені та в квітках; у повітці приладновано великий турецький ослін з подушками. З терема по сходах надвірних помалу спускаються мати й Оксана. Оксану ведуть попід руки дві служниці — «сенные девушки».
Оксана у простій широкій хатній сукні, без кички, голова зав’язана на український лад шовковою хусткою. Оксана хвора, очі позападали, але дуже блищать, на щоках хворий рум’янець.
Мати (пройшовши вперед до повітки, показує дівчатам на ослін)
Отут бояриню посадовіть та й можете вертати до роботи.
Дівчата садовлять Оксану і вертаються в терем.
Мати
Що, донечко, тут, правда ж, придобніше?
Вільніше дихати?
Оксана
Вільніше?..
(Схиляється на подушки).
Мати
Ляж, ляж, рибонько. Заснути, може, хочеш?
Оксана
Так, я б заснула… тільки я боюся…
Мати
От, хай бог милує! Чого боїшся?
Оксана
Та все якесь таке страхіття сниться.
Мати
Ти помолись до Йосипа святого, то він всі сни перенесе на добре.
Оксана
От відколи я тут, то й сни змінились…
Бувало, там, у батенька, все сниться, що я літаю. Так, бувало, любо…
А тут не снилось і разу.
Мати
Бач, любко, як сниться, що літаєш, то ростеш, отим воно так замолоду й сниться.
Тепер же ти вже не ростеш…
Оксана
Та… певне…
Мати (поправлятчи їй подушки)
Ляж вигідненько та засни гарненько.
(Сідає коло неї в ногах).
А я посиджу тута, помолюся, щоб бог тобі послав у сні здоров’я.
(Виймає бурштинові чітки і перебирає їх, стиха ворушачи устами).
Оксана засипляє.
Степан виходить з долішнього рундука. Мати киває йому, щоб помалу йшов, не гукав, потім устає обережно і йде до нього на другий кінець садка, далі від повітки.
Мати (нишком)
Ну, що ж казав той німець? Є надія?
Степан
Що ж, каже: «В бога все можливо».
Мати
Певне!
Та все ж би й людської снаги докласти, либонь, не гріх.
Степан
Він докладає, мамо.
Він є людина великоучена…
Та що ж, коли така тяжка хвороба?
Мати
І звідки причепилася напасть?..
Либонь,
