Бояриня - Леся Українка
Щось я втомилася. Та вже ж нікуди сьогодні не піду, то ще поспію перевдягтися.
Мати
До твоєї волі.
Спочинь собі. Та й я піду спочину, воно й годиться в свято.
(Іде в бічну кімнату).
Ганна (що досі сиділа, лузаючи гарбузове насіння)
Ой сестричко, і нащо ті свята потрібні в світі?
Оксана
Ото спитала! Що тобі біг дав?
Ганна
Та нудно ж, господи!
Оксана
Сидиш, то й нудно.
А ти піди між челядь, погуляй.
Ганна
Куди ж се я піду? Яка там челядь?
Оксана
А ти хіба товаришок не маєш?
Ганна
Товаришок?.. От декого там знаю з бояришень… Та як до їх ходити?
Матуся вже не здужають, не хочуть зо мною йти… А ти ще не пізналась тут з ними… З мамкою сама не хочу, вона така…
Оксана
Чого ж тебе водити?
Уже ж ти не маленька. Йди сама.
Ще й веселіше буде вам без старших.
Ганна
Самій не можна по Москві ходити.
Оксана
Хіба хто нападе?
Ганна
Ні, так, не звичай.
Оксана
Ну, вже ті звичаї отут у вас!
Ганна
Та й що мені бояришні ті скажуть?
Сидять по теремах, от як і я, не бачать світа. Що з їх за веселість?
Оксана
Чого ж ви сидите? Пішли б укупі кудись на вигой або в гай над річку та заспівали б. Я, бувало, дома годинки в хаті не просиджу святом.
Ганна
Ба в тебе дома! Там же не Москва.
Такого тут ізроду не чували, — співати по гаях!..
Оксана
То ти й не знаєш, як на Вкраїні в нас гуляє челядь?
Ганна
Я мало що Вкраїну пам’ятаю, а Ванька тут уже й вродився.
Оксана
Ванька?
Чому ж би не Івась?
Ганна
Так тут зовуть, та й ми вже звикли. Він і сам так звик.
Мене ж матуся тільки та Степан зовуть іще Ганнусею.
Оксана
А як же ти тута звешся?
Ганна
Аннушка.
Оксана
Чи ба!
(немов ухваляючи)
«Ганнушка».
Ганна (поправляючи)
Ні-бо, «Аннушка», Оксано.
Оксана
Не вимовлю. Проте ж воно нічого і по-московському, хто добре вміє.
А як по-їхньому Оксана буде?
Ганна
Аксинья чи Аксюша.
Оксана
Щось негарно.
Оксана мовби краще. Ти, Ганнусю, мене таки Оксаною зови.
Ганна (лащиться до Оксани)
Як хочеш, так і зватиму, сестричко.
Я так тебе люблю! Зраділа, боже, як брат тебе з України привіз!
Оксана
Ти ще мене, Ганнусенько, не знаєш, а може ж, я лиха…
Ганна
Ні, ні, ти добра!
Ти, бач, усе до мене: «Погуляй, забався, не сиди!» А ти б почула, як інші всі боярині спиняють своїх сестер та дочок. Їй же богу, ні за поріг не випустять ніколи.
(Ще більше лащиться)
Оксаночко… ріднесенька… я маю тебе щось попрохати…
Оксана
Що, сестричко?
(Ганна мовчить збентежена)
Хотіла б, може, що з моїх уборів?
Бери, що хочеш. Дам тобі й намисто, ще й коси у дрібушки заплету, вберу тебе, неначе гетьманівну.
Ганна (смутно)
Та ні, сього матуся не дозволять…
Я не об тім… Я хочу попрохати, щоб ти… пішла зо мною у садок…
Оксана
Ото й всього? Було про що просити.
Ходім хоч зараз.
Ганна
Ні, не зараз, потім…
Оксана
Коли ти схочеш. Що ж там у садку?
Ганна
Та, бач… самій отам в садку сидіти мені не можна…
Оксана
Вже й сього не можна?
Ганна
А з мамкою піти — вона розплеще усім про те, чого я там сиджу.
Оксана (сміючись)
А ти ж там що ворожиш?
От хитруха!
Ганна
Та я нічого… тільки виглядаю, чи не проїдуть вулицею часом царські стрільці. Вони надвечір їздять.
Оксана
Либонь, царський стрілець тобі устрелив дівоче серденько?
Ганна
Та я ж, Оксано, заручена.
Оксана
За царського стрільця?
Ганна
Авжеж.
Оксана
То чом же він до нас не прийде?
Ганна
Хоч би й прийшов, то я ж хіба побачу?
Я в теремі, а він там, у світлиці.
Оксана
То вам і бачитись не можна?
Ганна
Де ж там!
Оксана
Прилюдно — ні, а тільки крадькома?
Ганна
Ні, як то крадькома?
Оксана
А ти ж хотіла до нього вийти у садок.
Ганна
До нього?
Ні, я ще сорому не загубила!
І як се ти подумати могла, що я тебе просила проводжати мене на сходини?.. Невже, Оксано, вважаєш ти, що я така нечесна?
Оксана
Та бог з тобою! Де ж, яка ж тут нечесть?
Як дівчина постоїть на розмові з своїм зарученим, то вже й нечесна?
Ганна
Авжеж, тут так.
Оксана
Навіщо ж ти виходиш туди в садок?
Ганна
Я здалека дивлюся, як він там вулицею проїздить.
Інакше ж я його нігде не бачу, хіба що в церкві.
Оксана
Де ж ви розмовляли?
Ганна
Нігде.
Оксана
А як же він тебе посватав?
Ганна
Як? Через сваху. Як звичайно всі.
Оксана
Я щось не розберу.
Ганна
Бо ти не знаєш тутешніх звичаїв. Нехай лиш мати тобі розкажуть, бо всього достоту і я не знаю.
Оксана
Нібито виходить, що ви отак, не мовивши ні слова, і поберетесь?
Ганна
Так найпристойніше.
Оксана
Чудна тут молодь!..
(Усміхається якимсь спогадам мовчки.
Потім стиха, мрійливо).
Я ж було щовечір виходжу до Степана на розмову.
Ганна
Як заручились?
Оксана
Та… як заручились…
Ну, раз стояла з ним, не заручившись, інакше хто ж засвататися може?
Ганна (закриваючись)
Ой лихо, сором!
(Оксана мовчки знизує плечима).
Ганна
А твоя матуся не знає й досі про твої стрівання?
Оксана
Чому не знає?
Ганна
Що ж, вона простила, не прокляла тебе?
Оксана
Та за що, Ганно?
Самі ж вони були пак молоді, то знають, що то любощі.
Ганна
Оксано!
Що тільки ти говориш?
(Знову закривається)
Оксана (сміється)
От дурненька!
Степан (увіходить поспішно)
Оксаночко, перевдягнися швидше в московське вбрання. Там прийшли бояри.
Оксана
Та мати ж кажуть, що жінкам не можна між чоловіцтвом бути.
Степан
Бачиш, любко, ти маєш тільки їх почастувати та й знов у терем вернешся.
Оксана
Отак?
А як же частувати їх, Степане?
По-нашому, чи, може, як інакше?
Степан
Ти винесеш їм на тарелі меду, — матуся прилаштують, як там треба, — уклонишся, боярин поцілує тебе в уста…
Оксана
Степане! Що ти кажеш?
Мене бояри цілувати мають?
Чи се мені причулося?
Степан
Ні, серце, воно так є, та в тім нічого злого, — то тільки звичай!
Оксана
Се ще так же звичай!
Нехай йому абищо! Не піду!
Степан (понуро)
Як хочеш, тільки
