Останній день літа - Стружик Лев

31 серпня 2024 рік. Ранок. Я дуже рано прокинувся. Нерозумію, чому я так рано прокидаюся, мене це питання вже який раз бентежить і я не можу його згадати. Тому, питаю себе:

— І чого я так рано прокинувся? Начебто я кудись збираюся. Але зараз, мабуть... — я глянув на телефоні час, і здивувався: — Шоста година ранку?! Що ж... — я зітхнув і ліг спати далі: — Краще буду спати далі... — і хропнув.

Настала вже дев'ята година ранку. Я різко прокидаюся від будильника, і лягаю спати. Знову гудить будильник, — так і знову ж я прокидаюся! Нерозуміючи, що коїться, я вимикаю будильник і йду на кухню.

Вирішив розжарити макарони. Розігрівши їх, я взявся за поїдання з кетчупом та яєчнею. Під час поїдання, я почав думати про те, що я згадав взагалі. "Чи то мені сниться чи що?" — подумав я, і не звертаючи на це увагу, продовжував їсти. Після того, як я доїв макарони, я різко згадав те, про що згадував: сьогодні останній день літа. Я був у шоці, що посмів забути про це свято, яке майже ніхто не святкує! Тому, згадавши про це, я сказав:

— Так, зараз швидесенько одягнуся і піду прогулятися. Можливо, побажаю кожному перехожому зі святом.

І пішов вибирати на прогулянку одяг. Одягнувся я у штани та звичайну футболку, як і завжди. Але поглянув на свою футболку, я вирішив її не одягати із-за її забрудності, тому вирішив замість нього одягти рубашку, яку завжди одягаю при прогулянці на свіжому повітрі. І пішов на вулицю.

Вийшовши на вулицю, я вкрай був здивований людьми: усі вони мали кепський вигляд, наче сьогодні трапиться щось не так. Інші були чимось раді... Але чим?... Ах, точно! Сьогодні ж останній день літа... Свято, яке майже ніхто не святкує... Пропустимо! Краще продовжу історію.

Прогулюючись по вулиці, я подивився на грушу, яка росла з розміром абрикосу: усі попадані на землю, ніхто не збирає, інші все ще висять... Таке враження, ніби мені це все сниться! Та я й не був готовий їсти ці груші, тому пішов геть з вулиці на іншу.

Вирішив посидіти на вулиці. Знайшовши лавку, я сів на неї та почав стежити за людьми, які проходили біля мене. Я кожного вітав зі святом, але деякі лише казали: "Та що ви! Невже сьогодні свято? Ні, пане. Ви помиляєтеся. Насправді, ми не знаємо, яке сьогодні свято, тому кажемо, що просто останній день літа, а не "свято останнього дня літа". Тому, ви помилилися, пане. Можливо, це у вас, десь в інших країнах святкують це свято." Я був трохи ображений, що не всі знають про це свято, тому просто усіх вітав зі святом.

Згодом, прийшов до мене мій знайомий друг Вова і каже:

— Ну, привіт, Льова. Ех... День сьогодні ненормальний.

— Та знаю я вже, — сказав я. — З останнім днем літа, друже. Так не хочеться іти завтра на роботу...

— Але ж сьогодні субота, — нагадав мені Вова. — А завтра неділя.

— Ах, точно! — згадав я. — Тоді, мені ще не час панікувати.

І я з Вовою засміявся.

Після цього, Вова сказав мені:

— Ех, знаєш, що? Мені не подобається, коли закінчується літо.

— Мені також, — відповів я.

— Я так хочу, щоб у мене були вічні вихідні, і щоб я не працював, а відпочивав та напивався з друзями скільки досхочу.

— А я хочу, щоб мені дали спокій на самотність.

— Так ти ж і сам живеш. Навіщо тобі ще одна самотність?

— Щоб мене а ні краплі не турбували.

Ми розмовляли з Вовою далі. Так минуло кілька хвилин, і нарешті Вова сказав:

— Слухай, як же ми довго розмовляємо. Давай краще наступного разу поговоримо, коли будемо на роботі. Добре?

— Добре, Вова, — відповів я, і попрощався з ним: — Бувай, друже!

— Бувай, — спокійно попрощався Вова, і пішов собі.

А я залишався на лавці: дивився на перехожих людей та вітав їх з останнім днем літа. Вони усе одно дивувалися з мене, а ще гірше — сміялися та натякали, що немає сьогодні ніякого свята.

Мені згодом стало нудно, і я пішов взяти каву у найближчому магазині. Вона не допомагала мені підняти настрій, тому я просто вилив залишившуся половину кави у смітник. Купив соку, але тільки піднімала занадто сильно мій настрій, тому й відмовився від нього. Ну, а чай тільки заспокоїв мене: я спокійно видихнув і сказав:

— Ось так вже краще.

Я продовжував пити чай, і нарешті не думати про щось погане. Я так заснув на одному місці, не підозрюючи, що засинаю вже у магазині.

Минуло 2 години. Охоронець, перевіряючи зал магазину, розбудив мене, і голосно крикнув на мене:

— ЦЕ НЕ МІСЦЕ ДЛЯ СНУ!!! ЗАБИРАЙТЕСЯ ГЕТЬ ЗІ СВОЄЮ КАВОЮ, ЩОБ МИ ВАС НЕ БАЧИЛИ ТУТ А НІ НОГОЮ!!!

Я злякався і побіг до виходу з магазину. Мені було соромно, що так сталося. Ось невелика невдача, де я сплю, де не треба.

"От невдача!" — подумав я. — "І чому я такий неуважний? Що я вже сплю у ресторані? Ох, заспокойся Леве. Це лише початок твого дня."

Я пішов прогулятися містом, але це не допомогло мені покращити свій настрій. Тому, тільки тоді, коли я дійшов до висновку, що треба зробити на сьогодні, я вирішено сказав:

— Я зроблю це!

Прибігши додому, я викликав своїх помічників зі студії, і сказав їм:

— Ітак, народе: сьогодні закінчується літо. І це означає, що ми повинні створити нову мелодію, яка називаєтиметься "Останній день літа". Чули про таке?

Працівникам було нудно чути мої слова, тому один із них лише сказав:

— А ти впевнений, що ми зробимо це?

— Так, — погодився інший працівник. — Багато у світі пісень про останній день літа можна почути. Наприклад: "О, останній день літа!/Я хочу, щоб ти повернулося!" Або: "Не тікай, літо два двадцять!/Я все ж тебе кохаю..." Навіщо наспівувати нові пісні, якщо це вже якісь плагіати?

Усі працівники почали погоджуватися на кожне слово, які вони кажуть на мою нову пісню. Усе б пішло нанівець, якби я не крикнув:

— ІТАК, ШАНОВНІ!!! — я хлопнув у долоні. — Давайте не будемо обговорювати якісь інші пісні, що могли б стати плагіатами на увесь світ. Не всі ж пісні можуть бути плагіатними, але рекаверними або реміксовими. Просто треба придумати нові слова пісні, записати електронний біт та бас, підіграти на гітарі, і можливо, набрати звукових ефектів! Чи згодні ви зі мною?