Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич

Матрос Тимофій Гречка поспішав від села, розмахував червоним прапором і притому репетував:

— А! Паразити! Контра! Душа із вас геть! Протестую!

— Нажлуктався вже, — докірливо констатували дядьки. — Ще й, глядіть, знамено поцупив із волості!

— Сором який! — непохвально захитали головами в жіноцькому колі. — Отаке зробила війна з чоловіком! Сердешна Ганна, бідолашні дітлахи — проп'є Тимофій останнє… — Жінки, коли Тимофій з своїм прапором пробивався крізь їх облогу, спробували навіть перейняти його.

— Протестую! — репетував Тимофій Гречка. Очі йому горіли, безкозирка збилася на потилицю, чорний чуб звісився через око мало не до губи, велика сережка в лівому вусі, на манір місяця–молодика на першій чверті, теліпалася і подзвонювала. — Ім'ям революційної совісті і закону протестую!

— Тимофію! — начальницьким голосом гукнув старшина. — Ти перед людьми свого характеру не показуй! Іди проспись! Тут обчеське діло: громада, сход. А ти…

— Протестую! — Просто з ходу Тимофій стрибнув на передок і змахнув прапором перед усіма. — Протестую проти революційного беззаконня! Який–такий сход, коли без прапора революції? За що боролись? Вимагаю рішати діло під сінню штандарта революції! Ім'ям совісті і закону!

На хвилину в натовпі стало тихо. Люди зніяковіли. Справді–бо: годилося б із червоним прапором по случаю революції… Тимофій, хоча й перебрав, — а до діла каже. Зразу видно, що — матрос: гвардія революції! Так і в газетах писалося! Ну, хильнув чоловік, — хто не перехиляє? Самогонки ж тепер — море. Ну й плаває по морю матрос. Надміру, кажете? А ви б спробували самі проти дредноутів «Гебена» і «Бреслау» у залізній башті біля гармати дванадцять годин, води не ковтнувши, бій вести! Ребра виламані, в голові контузія, в усі барабанка лопнула! Єгорія йому почепили! А ви кажете!

— Вірно! Правильно! — загукали з натовпу. — Нехай старшина на старе не верне! Ура Тимофію Гречці, матросу!

Тимофій Гречка тимчасом водрузив прапор на самій бричці. Він устромив держално в ту мутру біля передка, куди фурман уставляє батіг. Прапор став трохи нахилом і затріпотів по вітру, лоскочучи коням спини.

— Мух відгонити добре, — глузливо гукнув Омеляненко. — Треба б собі такого, щоб ґедзі до коней не підступалися!

Статечні дядьки запхикали: той Григор завжди насмішить!

Водрузивши прапора, Тимофій враз заспокоївся і споважнів. Він сплигнув з брички на землю, встановив безкозирку на брову, підтяг кльоші, віддав честь прапорові і попростував до гуртка фронтовиків: нехай і сухопутна снасть, а все ж таки — своя братва, разом кров проливали, — вони на суші в окопах, а він — «на канаві». «Канава», по–моряцькому, — море. Фронтовики зустріли Тимофія радо: гупали кулаками в спину, совали безкозирку з брови на потилицю і знову з потилиці на брову. Заводій гуртка фронтовиків безногий Вакула Здвижний вийняв з закладеної порожньої холоші штанів сороківку, заткнуту кукурудзяним качаном, і запропонував Тимофієві:

— На, браток, хильни. Для заспокоєння. Партійний будеш, чи так — від щирого серця?

Старшина тимчасом оголосив порядок денний.

— Чи будуть які запитання?

Запитання були і неабиякі.

Першим таки вирвався Оксентій Нечипорук.

— Вопрос! — гукнув Оксентій. — Так чи наріжуть людям землі, чи не наріжуть? І — задурно чи ні? І — чи зараз — поки панський хліб не зібраний, чи згодом — коли пан обіжнуться? Бо коли, сказати б, наріжуть, а свого зерна нема, то й…

— Дядьку Оксентій! — урвав старшина. — Постривайте лишень! Різати чи не різати — про те, як сказано, вирішать Установчі збори. А друге, — ви ж таки зразу двадцять запитань навернули, а треба порядку додержувати. В кожного ж своє запитання є, а ви, дядьку, зразу за всіх…

— Нарізати! — зарепетував Тимофій Гречка. — Зразу й нарізати! З панським хлібом! А ми вже самі викосимо! Земля селянам, фабрики робочим! Геть буржуазію! Паразитам амба!

Це було — як посвист на аврал. Загув цілий вигін — нарізати, зразу ж з пшеницею! І марно старшина та голова земкому переривались, закликаючи людей до порядку. Жінки на облозі теж зняли ґвалт.

Григор Омеляненко намагався настановити людей на розум:

— Та бійтеся Бога, люди добрі! Земля без устройства і під цвинтар — невдобна! Попервах треба Установчі збори, щоб закон написати!

— А коли ж вони, ті Тимчасові чи пак, Установчі збори будуть? Чи ж довго закон написати? Он писар за день по п'ять законів переписує! Що Установчий чи пак, Тимчасовий уряд собі думає!

— Геть Установчі збори! — гукав Тимофій Гречка.

Фронтовики, дарма що сухопутна снасть, його заодно підтримували:

— Геть тимчасовий, нехай постійний буде, правильний! Нехай землю нарізає, а то глядіть, щоб ми костурами та милицями не пішли різати! За що кров проливали?

— Ждати та ждати! — репетували жінки. — Вже й жданики поїли! Голопухнемо! Хай одміряють кожному, що полатається від революції!

Дівчата теж зняли вереск, але за загальним галасом їх голоси прохоплювались пискляво, і годі було розібрати, чого вони домагались. Мабуть–таки — клинка ґрунту на придане.

— Люди! — благав старшина, утираючи червону лисину хусткою. — Люди! Таж не для того ми сюди зійшлись! От народ…

— А не для того, то нічого й вистоювати! По хатах підемо. Вдома і без того діла є!..

Тільки управитель Савранський залишився наче до всього байдужий, бо йому і справді було байдужісінько: до сорока йому