Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич

Що він міг зробити солдатам? Революція ж! Свобода! Так би мовити — свобода совісті, друку і зібрань, хе–хе… І комітетчики його зразу підтримають, ще й докинуть: це, мовляв, дуже добре, що німецька армія революціонізується! Хе–хе!.. Така вже встановилася мовчазна згода поміж офіцерами і солдатами. Нічого не поробиш — закони війни! Он поручик Кирсанов вистрілив був у спину своїм «братальникам». І що ж? Сам дістав кулю в потилицю. Прапорщик Білоусов тільки рапорт подав, що, мовляв, почуваючи відповідальність перед вітчизною, сповнений, так би мовити, щирого патріотизму, вважаю своїм обов'язком рапортувати… І — накрили безвусого дурня шинелями та так одшмагали шомполами, що довелось відправляти його в госпіталь, щоб пришили йому новий зад… Ні, поручик Нольде на відповідальність і патріотизм плював! Потилиця й зад, пробачте, дороже вітчизни! І взагалі, хай собі побавиться мужва! Однаково, жодному з них не вибратися живим з цієї катавасії. Плювати! От тільки прапорщик Дзевалтовський — ай–ай–ай! Все ж таки, знаєте, офіцер! Повинен би, знаєте, розуміти… Про прапорщика Дзевалтовського поручик Нольде, про всякий випадок, звичайно, запам'ятає…

А посеред смертного поля лунали пісні, сходились і розходились пари у танці. Солдати в зелених гімнастерках ляскали солдатів у сірих мундирах по спині так, що луна гула. Під загальний регіт виникла навіть така гра: хто вдарить гучніше. Окремо стояли гуртки і пробували розмовляти:

— Моя! — гукав гвардієць, тицяючи себе пальцем у груди. — Твоя! — і тицяв пальцем у груди німця, — моя — твоя — мир!

Він був цілковито певний, що коли спотворить мову, то це вже буде мова германська, і його зрозуміють.

І справді, його розуміли.

Німець у відповідь теж калічив свою мову:

— Іхь — зольдат, ду — зольдат. Вір — меншен!

— Віримо! — гукали зрозумівши гвардійці. — Солдатів менше! Вибили нашого брата, солдата. Пора кінчать війну!

— Альзо!

В іншому колі поспіхом складався словник міжнародної солідарності:

— Камрад! — гукав гвардієць і тицяв у груди і собі, і німцеві. — Товариші! Камрад по–нашому буде — товариш!

— Я! Я!

— Ти ж, ти! І я! Обидва товариші! Аякже! Камради! Ясно?

— Яволь! Ту–ва–риш! Камрад! Геносе…

— Вірно! Дивіться, братці, вже по–нашому як чеше!

Прапорщик Дзевалтовський навіть промовляв:

— Ді алес фолькен зінд брюдер! Алес фолькен — герман, поляк, рюс: всі — брюдер! Вшіске! Ферштеєн? За що воюємо? Імперіалізм!

— Яволь!

— Кайне гвер, каине машингевер, ніхт пул єн! Ферштеє? Нідер кріт! Брюдер! Геть війну! Ура! Гох!

— Гура! Гох! — гукали й німці. — Нідер мігм кріг!

Тим часом Дем'янова рота вийшла вся. Снаряд з німецької сторони впав у сусідній квадрат, і на мітинг війнуло гаром і курявою. «Базар» треба було кінчати.

І німці повертались у свої шанці з буханками хліба під пахвами. Вони повертались в окоп, який ще вчора вранці був німецьким, потім став російським, а тепер був просто покинутий — нічий. Тепер німецькі офіцери могли подавати рапорт по начальству, що, мовляв, стан на фронті відновлено: позиції повернуто геройським ударом без відчутних втрат з німецького боку, але з вельми відчутними втратами з боку росіян.

Мітинг розійшовся, братання закінчилося, але ще довго бриніли пісні в окопах — і з нашої, і з німецької сторони.

І дивно: в німецьких шанцях співали німецьких пісень, в російських — російських, але коли затягли української «Ой що ж то за шум учинився», то «що комар на мусі оженився» прилинуло вже з німецької сторони, аж з–поза Обертина.

Абтайль перед Обертином держали німецькі, а поза Обертином — австро–угорські дивізії. А в складі австро–угорської армії, як відомо, були цілі підрозділи галичан, синів особливо стражденних у цій війні західних земель України.

В світовій війні воювали між собою уряди, але руками народів, а український народ віками переполовинено: українцям доводилось служити солдатами по обидва боки фронту — і в російській, і в австро–угорській арміях.

Вечоріло. День війни закінчився.

У зведенні ставки з'явилось чергове: на фронті без змін.

За що боролись?
1