Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич
— Здоровенькі були! З неділею! Мир чесній кумпанії!
— Здоров був! Здоров, Оксентію! Здоровенькі, Опанасовичу! — відповіли по–різному, залежно від характеру знайомості, дядьки. А Григор Омеляненко навіть зрадів:
— О! — сказав він. — І Нечипорук! От вам і він! Я ж казав, люди, що Оксентій зразу тут буде. На! — Він простяг папір, який тримав у руці. — Вписуйся!
— А… що воно за папір? — насторожено поцікавився Оксентій, про всякий випадок відсторонюючись.
— Вписуйся, вписуйся! — хором обізвались дядьки. — Діло хороше, правильне, наше, мужицьке…
— Вписуйся! — Омеляненко подав огризок олівця. — Нашу «Селянську спілку» закладаємо. Зразу й делегата в Київ на віче оберемо. Омельку! — гукнув він до наймита, що тримався поблизу, сказати б — напохваті, коли б господареві виникла якась потреба. — Підставляй, Омельку, стола!
Дядьки догідливо зареготали. Омелько підбіг і зігнувся. Папір з руки Омеляненка ліг йому на плечі, як на пюпітр.
— Кха! — кахикнув про всякий випадок Оксентій. — А що ж то за спілка і що в тому папері прописано?
— Нічого не прописано, — заспокоїв Омеляненко. — Бач, самі людські розписи. Хто розпишеться, той і вписався, значить. Пишись. Отут. — Він вказав репаним нігтем. — Під номером сорок чотири. Сорок четвертим будеш. Просилися б іще сто, так все — чиншовики…
Оксентій знову кахикнув. На олівець він про всякий випадок ще не дивився.
— Таж я той… теж дві десятині від графа держу…
— То особ–стаття! — сказав Омеляненко. — Від пана кожний щось держить. Але ж і своєї в тебе аж дві десятині. Ге?
— Атож. Дві. Аж за лісом на пісках. Така невдобна…
— Пишись, пишись! Чого думаєш? — загукали дядьки. — Всі вже вписались, котрі господарі. За мужицьку правду…
Мужицької правди Оксентієві якраз і було треба. Він миттю поглянув довкола. Навкруги стояли: Самійло Воронець — на дванадцяти, Ларивон Дюдя — вісім, Юхим Лавриненко — сім, Казіміж Щенснолевич — шість, і менші… Господарі, нічого не скажеш. Писатись чи не писатись? Підпис, він же — документ! Підписуються на паспорті — у волості, на купчій — в нотаря, або на чиншовому зобов'язанні — в економії… Хто його зна… А раптом та поверне назад? Уряд же — тимчасовий… Коли б знаття…
— Подумаю, — сказав Оксентій, відвертаючи обличчя від аркуша і відхиляючи олівець. — Нехай потім… після сходки…
— Після сходки! — фаркнув Омеляненко. — Після сходки запис закриємо, бо ж делегата оберемо. Твоє діло, як хочеш. До хазяйського гурту кличемо, а там — твоє діло. Добровільно — так і в об'яві сказано…
Григор Омеляненко почав згортати папір.
— Постривай! — зупинив його Оксентій: серце йому закалатало — а що коли не впишеться, то й не наріжуть, як ділитимуть землю? — Скорий який! Я хіба проти кажу? Кажу: подумати треба, обмізкувати. Діло ж таке… А ти вже той…
Софрон потиснув батька за лікоть:
— Пишіться, тату! Глядіть, всі пишуться, хто з землею. За людьми не пропадемо…
— А ти помовч! Молодий ще підказувати!
Омеляненко тримав папір у руці. Він знизав плечима:
— Моє діло — запропонувати, поскільки мені довір'я виказано, бо в Києві був і до Центральної Ради заходив…
— Ну й що кажуть? — жваво поцікавився Оксентій. — Як предполагають: нарізати чи не нарізати землі? Що порадили?
— То діло дальше — нарізати, — ухильно відказав Омеляненко. — Спершу треба, щоб було кому боронити наш хліборобський інтерес. А в Центральній Раді відомо, лозунг який: земля селянам, вопче… Пораяли мене фундатором стати…
— Фундатором? — Оксентій такого слова ще не чув.
— Атож, — фундатором філіалу.
— Філіалу? — І такого слова Оксентій не знав. Нових слів тепер пущено хто й зна скільки!
— Атож, — знову поважно підтвердив Омеляненко. — Ініціатором.
Оксентія скропило потом. Хай йому грець! Ніяк не второпаєш, що за тими новими словами стоїть: цяця чи кака?
Нові слова над міру хвилювали й тривожили Оксентія Нечипорука. Щоб тими незрозумілими словами та не обдурили мужика! Ех, треба було в городі, в шуряка Івана, розпитатися як слід: вони, арсенальці, до всього поняття мають. Другий раз, як поїде Оксентій до Києва, неодмінно скаже шурякові — нехай складе йому таку грамотку, як ото в церкві на часточку подають, і впише в неї всі, які тільки є, нові слова, заведені від революції, і
