Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей

підливою. Як безсмертний Алексіс Суайє може приготувати за півпенні чудову юшку, якої невмілий кухар не зварив би і з багатьох фунтів городини та воловини, так і вправний артист уміє кількома простими, приємними фразами досягти куди кращого ефекту, ніж якийсь партач цілою купою суттєвіших благ. Навіть більше, ми знаємо, що від суттєвих благ часто болить живіт, тим часом як більшість людей чудово перетравлюють скільки завгодно гарних слів, і вони їм ніколи не обридають. Місіс Б’ют так часто казала Брігс і Феркін, як вона їх любить і що б вона зробила для таких чудових і відданих приятельок, якби була така багата, як міс Кроулі, що ті відчули до гості глибоку пошану й ставилися до неї з такою вдячністю та довірою, наче місіс Б’ют уже засипала їх найдорожчими подарунками. З іншого боку, Родон Кроулі, як і слід сподіватися від такого гонористого, небагатого на розум драгуна, ніколи не підлещувався до ад’ютанток своєї тітки, відверто виявляв їм обом свою зневагу, при нагоді змушував Феркін стягати з нього чоботи, посилав її в дощ із якимось принизливим дорученням, а як часом і дарував яку гінею, то шпурляв гроші так, ніби давав ляпаса. Оскільки тітка вічно глузувала з Брігс, то й капітан ішов за її прикладом, і ті жарти на її адресу були такі делікатні, як удар копитом його бойового коня. Натомість місіс Б’ют завжди радилася з нею у всіх складних питаннях, що вимагали витонченого смаку, захоплювалась її віршами і на тисячу способів ласкаво і ввічливо показувала, як вона її цінує. А коли вона підносила Феркін якийсь подарунок на два пенси, то супроводжувала його стількома похвалами, що пенси оберталися на золото у вдячному серці служниці, яка до того ж думала про майбутнє, сподіваючись для себе казкових благ того дня, коли місіс Б’ют почне порядкувати спадком.

На неоднакову поведінку цих двох родичів варто звернути увагу кожному, хто вступає у світ. Хваліть усіх підряд, скажу я таким людям, не будьте надто делікатні, не шкодуйте компліментів, кажіть їх кожному в очі і позаочі, коли ви маєте підставу сподіватися, що вони дійдуть до адресата. Ніколи не пропускайте нагоди сказати комусь ласкаве слово. Як Колінгвуд не міг бачити в своєму маєтку голого місця, а виймав з кишені жолудь і негайно ж таки втикав його в землю, так і ви робіть з компліментами. Жолудь вам нічого не коштує, але з нього може вирости такий добрий сволок.

Одне слово, поки Родон Кроулі процвітав, його слухалися з похмурою покірністю, та коли він потрапив у неласку, ніхто його не жалів і ніхто не хотів йому допомагати. Зате, коли місіс Б’ют почала порядкувати в домі міс Кроулі, весь гарнізон радий був стати під її команду, сподіваючись усяких вигод від її обіцянок, щедрості та ласкавих слів.

Місіс Б’ют Кроулі не тішила себе думкою, що Родон визнає свою поразку й не робитиме спроб здобути втрачені позиції. Вона знала, що Ребека надто розумна, надто енергійна й відчайдушна жінка, щоб скоритися без боротьби, і, відчуваючи, що треба бути готовою до бою, весь час була насторожі, чекаючи облоги, підкопу чи несподіваної атаки.

Насамперед хоч місто і було здобуте, чи могла вона мати певність, що здобута найголовніша його мешканка? Чи витримає міс Кроулі, чи вона, бува, тайкома не плекає думки знов привітати вигнану суперницю? Стара леді любила Ро-дона й Ребеку, яка її розважала. Місіс Б’ют добре розуміла, що ніхто з її табору не вміє так подобатися цій вередливій, вихованій у місті жінці. «Співу моїх дівчаток після тієї клятої гувернантки не хочеться й слухати, що вже є, те в, — щиро признавалася сама собі місіс Б’ют. — Стара завжди йшла спати, коли Марта і Луїза починали грати свої дуети. Незграбні студентські манери Джіма й вічне базікання бідолашного Б’юта, про собак і коней давно вже набридли їй. Якщо я заберу її до пасторського будинку, вона неодмінно з усіма полається і втече, а тоді їй недовго й знов попасти в лапи тому жахливому Родонові і стати жертвою тієї гадюки Шарп. Але тим часом, як я бачу, вона дуже хвора і принаймні кілька тижнів не зможе нікуди їхати, а поки одужає, треба придумати якийсь спосіб, щоб захистити її від тих безсовісних людей».

Коли навіть у найкращі хвилини для міс Кроулі хтось казав, що вона хвора чи має поганий вигляд, нажахана стара леді відразу посилала по лікаря. А мушу сказати, що тепер, після цієї несподіваної родинної бурі, яка б довела до струсу й міцніші нерви, вона справді кепсько себе почувала. В кожному разі, місіс Б’ют вважала за свій обов’язок заявити лікареві, аптекареві, компаньйонці і всім слугам, що міс Кроулі в дуже тяжкому стані й що вони повинні пристосуватись до її хвороби. Вона наказала настелити на вулиці по коліна соломи, зняти з парадних дверей молоток і віддати його на сховок містерові Боулсу. Вона наполягла, щоб лікар приїздив двічі на день, і кожні дві години напихала хвору ліками. Якщо хтось заходив до кімнати, вона так зловісно сичала) «Тс-с-с!» — що лякала нещасну хвору в ліжку; хоч куди б міс Кроулі звернула погляд, вона завжди натикалася на пильні очі-намистинки місіс Б’ют, яка зайняла міцну позицію на кріслі в головах хворої. Ті очі ніби світилися в темряві (бо завіси весь час були запнуті), коли вона в своїх плюшевих капцях безшумно, мов кішка, сновигала по кімнаті. Так міс Кроулі лежала цілими днями, і вже довгий час, а місіс Б’ют читала їй побожні книжки і не спала цілими ночами, слухаючи протяглі вигуки нічного сторожа й легеньке шипіння свічки. Опівночі хвору ще раз відвідував улесливий аптекар, після чого їй залишалось дивитися на блискучі, мов жаринки, очі місіс Б’ют і на жовтий відблиск, який тростинова свічка кидала на темну стелю. Навіть Гігейя не витримала б такого розпорядку, а що вже казати про бідолашну стару леді з слабкими нервами? Ми вже згадували, що коли ця шановна учасниця Ярмарку Суєти була здорова і в доброму гуморі, вона дотримувалася таких вільних поглядів на релігію і мораль, ідо їй позаздрив би навіть мосьє Вольтер, та коли її опадала слабість, стара грішниця погіршувала свій етап панічним страхом перед смертю, якому малодушно піддавалася.

Повчання коло ліжка хворої і побожні роздуми, певна річ, недоречні в белетристиці, і ми