Природа всіх речей - Елізабет Гілберт

Тим часом до кімнати повернулася Ганнеке — вона принесла на таці чай для Алми й Генрі й каву для себе. Невдоволено зітхнувши, поставила тацю на столик і всілася в крісло навпроти Генрі. Економка налила собі першій чаю, поклавши розпухлу щиколотку на покритий гарним вишиттям ослінчик для ніг. Хай Генрі й Алма самі про себе подбають. З роками дисципліна в Білому Акрі ослабла. Може, навіть занадто.

— Треба послати його на Таїті, — нарешті сказав Генрі, добрих п’ять хвилин помовчавши. — Зробимо його головним над ванільними плантаціями.

Ну ось. Те, що й сподівалася почути Алма.

— Цікава ідея, — зауважила вона.

Але батько не може відправити містера Пайка в Південні моря — цього не можна допустити! Ще нічого в житті вона не усвідомлювала так виразно. По-перше, Алма відчувала, що художнику це завдання не припаде до вподоби. Він сам сказав, що покінчив із джунглями. Він більше не хоче мандрувати. Він втомився і скучив за домом. А дому в нього не було. Йому потрібна домівка.

Потрібен перепочинок. Потрібне місце, де він зможе працювати — створювати малюнки й видання, до яких має талант від природи, де зможе чути, як плине життя.

Але річ не тільки в цьому — Алмі потрібен містер Пайк. Вона відчула крайню потребу змусити цю людину назавжди зостатися в Білому Акрі. Оце так рішення — людину, з якою вони знайомі заледве один день! Але сьогодні вона почувалася на десять років молодшою, ніж учора. То була найсвітліша субота за десятки років — ба навіть від самого її дитинства — і променем світла був не хто інший, як Емброз Пайк.

Це становище нагадало їй один день, коли вона ще була мала й знайшла в лісі крихітне осиротіле лисеня. Вона принесла його додому й благала батьків дозволити їй залишити його. Це трапилося в ті безтурботні часи, коли з ними ще не мешкала Пруденс, коли Алма вільно розпоряджалася цілим всесвітом. Генрі вона зуміла вмовити, але Беатрікс поклала всьому край. Дикі істоти мають жити в дикій природі. Лисеня відібрали від Алми, і більше вона ніколи його не бачила.

Що ж, цього лисеняти вона не віддасть. І Беатрікс більше не зможе стати їй на дорозі.

— Мені здається, ти зробиш помилку, тату, — сказала Алма. — Відправивши містера Пайка в Полінезію, ми змарнуємо його талант. Ванільною плантацією може керувати будь-хто. Ти ж сам чув його пояснення. Все просто. Він навіть намалював усі вказівки на папері. Надішли їх Дікові Єнсі, і хай той найме когось, щоб приглянув за процесом запилення. По-моєму, для талантів містера Пайка можна знайти краще застосування тут, у Білому Акрі.

— І чим же він буде тут займатися? — запитав Генрі.

— Ти ще не бачив його ілюстрацій, тату. Джордж Гокс вважає Емброза Пайка найздібнішим літографом нашого часу.

— А навіщо мені літограф?

— Може, настав час видати книжку про ботанічні скарби Білого Акру? У твоїх оранжереях є рослини, яких ще не бачив цивілізований світ. Їх треба намалювати.

— Для чого мені тратити на таке купу грошей, Алмо?

— Зараз я тобі щось розповім, — промовила Алма у відповідь. — Кажуть, К’ю планує надрукувати каталог гравюр та ілюстрацій своїх найбільш рідкісних рослин. Ти чув про це?

— А нащо їм це здалося? — спитав Генрі.

— Нащо? Щоб похвалитися, тату, — відповіла Алма. — Мені розповів про це один з молодих літографів, який працює в друкарні Джорджа Гокса на Арк-стріт. Британці запропонували йому непогану суму, щоб переманити його в К’ю. Той хлопчина доволі здібний, хоч до Емброза Пайка йому як до неба. Скоріш за все, він прийме їхнє запрошення. Каже, що та книжка має стати найпрекраснішою колекцією ботанічних ілюстрацій. Королева Вікторія власною персоною вкладає гроші в її друк. Над нею працюватимуть п’ять майстрів кольорових ілюстрацій і найталановитіші акварелісти. Вийде справжній фоліант. Майже два фути заввишки, каже той хлопчина, а завтовшки як Біблія. За нею полюватимуть всі ботанічні колекціонери. Її видання має ознаменувати відродження К’ю.

— Відродження К’ю, — зневажливо фиркнув Генрі. — Після смерті Бенкса К’ю більше ніколи не стане таким, як колись.

— А я чула зовсім протилежне, тату. Всі кажуть, що після того, як там збудували пальмову оранжерею, сади К’ю — чарівні, як раніше.

Може, безсоромно таке казати? Може, навіть гріх? Ворушити давню ворожнечу Генрі зі садами К’ю? Але ж вона сказала правду. Все так і є. Що ж, нехай у Генрі прокинеться суперницький дух, вирішила вона. У тому, щоб пробудити цю силу, нема нічого поганого. Останнім часом життя в Білому Акрі пливло надто вже мляво й повільно. Трохи конкуренції нікому не завдасть лиха. Вона тільки розганяє кров у старих жилах Генрі Віттекера — і в своїх теж. Хай у цій родині знову заб’ється пульс!

— Про Емброза Пайка, тату, ще ніхто не чув, — продовжувала вона. — Але коли Джордж Гокс видасть його ілюстрації орхідей, його ім’я буде у всіх на вустах. А коли К’ю опублікує свою книжку, всі великі ботанічні сади й оранжереї і собі захочуть замовити антологію — і всі як один проситимуть містера Пайка створити для них ілюстрації. Не гаймо часу, чекаючи поки його перетягне до себе хтось із наших конкурентів. Хай живе в нас — даймо йому притулок і підтримку. Вклади в нього гроші, тату. Ти ж бачиш, який він розумний, яка з нього користь. Дай йому шанс. Видаймо фоліант з ілюстраціями скарбів Білого Акру, яка перевершить усе, що досі виходило друком у царині ботаніки.

Генрі мовчав. Тепер було чути, як клацає рахівниця у його голові. Вона чекала. Він довго думав. Надто довго. Ганнеке тим часом удавано байдуже сьорбала каву. Ці звуки, схоже, відволікали Генрі. Алмі хотілося вибити горня з рук старої.

Алма спробувала востаннє — ще голосніше:

— Містера Пайка не буде важко вмовити зостатися з нами, тату. Йому потрібна домівка, але на життя багато не треба — його утримання нам майже нічого не коштуватиме. Всі його речі складені у валізі, яка вміститься у тебе на колінах. Як ти сьогодні сам бачив, він приємний співрозмовник. Думаю, тобі навіть сподобається у його товаристві. Та хоч що ти вирішиш, тату, я дуже прошу тебе не посилати цього чоловіка на Таїті. Щоб вирощувати ваніль, великого розуму не треба. Знайди для такої роботи іншого