Природа всіх речей - Елізабет Гілберт

Вона спустилася по сходах і побачила, що батько сидить на канапі поруч із Емброзом Пайком. Вони переглядали якісь ілюстрації. Батько мав на собі довгу білу нічну сорочку й старомодний нічний ковпак, лице почервоніло від випитого. Містер Пайк досі мав на собі коричневий вельветовий костюм, а волосся було ще розкуйовдженіше, ніж уранці.

— Ми вас розбудили, — сказав містер Пайк, коли її побачив. — Вибачте.

— Чи можу я вам чимось допомогти? — запитала Алма.

— Алмо! — вигукнув Генрі. — У твого хлопчини виникла геніальна ідея! Покажи їй, синку!

Генрі не захмелілий, збагнула Алма — він просто схвильований.

— Я не міг заснути, міс Віттекер, — сказав містер Пайк, — бо все міркував про ту ваніль на Таїті. І мені спало на думку, що може бути ще одна причина, чому ліани не дали плодів. Треба було почекати до ранку, щоб нікого не турбувати, але я не хотів упустити думки. Тому я встав і пішов униз пошукати паперу. І, напевно, розбудив своїм шумом вашого батька.

— Глянь, що він намалював! — гукнув Генрі, простягнувши Алмі аркуш паперу.

То був гарний, вимальований до найдрібніших подробиць ескіз цвіту ванілі — стрілочки вказували на різні частини квітки.

Генрі вичікувально дивився на Алму, поки та розглядала малюнок, який нічого їй не говорив.

— Перепрошую, — промовила Алма, — але я хвилину тому ще спала і, напевно, ще не до кінця пробудилася…

— Запилення, Алмо! — викрикнув Генрі, сплеснувши в долоні й тицьнувши пальцем на містера Пайка, мовляв, ти розповідай.

— Як я вже казав вашому татові, міс Віттекер, могло статися ось що: той ваш француз, може, й привіз із Мексики правильний сорт ванілі. Але ліани могли не дати плодів через те, що не відбулося запилення.

Навіть посеред ночі, навіть тоді, коли Алма пару хвилин як пробудилася, її розум працював як величезна, вишколена машина ботанічних розрахунків, і вона тут же почула, як заторохтіли кісточки рахівниці в її голові.

— Який механізм запилення ванільної орхідеї? — запитала вона.

— Точно не знаю, — відповів містер Пайк. — Ніхто не знає. Може, її запилює мураха, може, бджілка, а може, і якась мушка. Чи навіть колібрі. Та хоч що то є, ваш француз не привіз його на Таїті разом з рослинами, а місцеві комахи й птахи Французької Полінезії, очевидно, не здатні запилити цвіт орхідеї через їхню складну форму. Тому й нема плодів. І стручків нема.

Генрі знову сплеснув руками.

— І прибутку нема! — додав він.

— Що ж робити? — спитала Алма. — Зібрати всіх комах і пташок із мексиканських джунглів і перевезти їх живими в південні терени Тихого океану з надією знайти серед них запилювача?

— Думаю, що в цьому нема потреби, — сказав містер Пайк. — Я тому й не міг заснути, бо це питання не давало мені спокою. І, по-моєму, я знайшов відповідь. Ви б могли спробувати запилити їх самотужки, власноруч. Дивіться, я тут дещо намалював. Ванільну орхідею так важко запилити через те, що вона має надзвичайно довгий стовпчик, що містить і чоловічі, і жіночі репродуктивні органи. Їх розділяє носик — ось тут — який не дає рослині запилити саму себе. Треба просто підняти носик, встромити патичок у пильник, зібрати на кінчик патичка пилок, а тоді встромити його в тичинку іншої квітки. Так ви виконаєте роботу бджілки чи мурахи чи якоїсь іншої комахи, яка відповідає за це в природі. Тільки вам це вдасться краще, ніж їм, бо руками ви зможете запилити кожнісіньку квітку на ліані.

— Хто ж це зробить? — запитала Алма.

— Ваші робітники, — відказав містер Пайк. — Орхідея цвіте тільки раз на рік, і їм ця робота займе щонайбільше тиждень.

— А якщо робітники позбивають цвіт?

— Не мали б, якщо їх добре навчити.

— Але ж це дуже делікатна процедура.

Містер Пайк всміхнувся.

— Треба знайти малих хлопчаків з малими пальчиками й маленькими патичками. Їм точно сподобається така робота. У дитинстві я б із задоволенням таке робив. Та й на Таїті точно не бракує маленьких хлопчиків з маленькими патичками, еге ж?

— Ага! — вигукнув Генрі. — То що скажеш, Алмо?

— Геніальна ідея!

Їй ще подумалось, що Емброзу Пайку треба з самого ранку показати примірник Флорентійського кодексу з книгозбірні Білого Акру, який містить ранні ілюстрації ванільних ліан, виконані іспанськими францисканцями. Вони точно йому сподобаються. Алма не могла дочекатися цього моменту. Він досі не бачив їхньої бібліотеки! І взагалі мало де бував у Білому Акрі. Їм стільки всього треба побачити!

— Але це тільки припущення, — сказав містер Пайк. — Можна було спокійно почекати до ранку.

Алма почула якийсь шум і обернулася. На порозі стояла Ганнеке де Ґроот у нічній сорочці — огрядна, заспана й сердита.

— Ну от, тепер я розбудив цілий дім, — зітхнув містер Пайк. — Щиро перепрошую.

— Is er een probleem? — запитала Алму Ганнеке.

— Нічого не сталося, Ганнеке, — відповіла Алма. — Ми з джентльменами просто розмовляємо.

— О другій ранку? — обурилася Ганнеке. — Is dit een bordeel? Це що — публічний дім?

— Що вона каже? — спитав Генрі.

Він не тільки недочував, а так досі й не вивчив голландської, хоч був десятки років одружений з голландкою і ціле життя працював з вихідцями з Голландії.

— Вона питає, чи хтось хоче чаю або кави, — відповіла Алма. — Містере Пайк? Тату?

— Я буду чай, — сказав Генрі.

— Ви всі дуже милі, але я, мабуть, піду, — сказав містер Пайк. — Повернуся до своєї кімнати й обіцяю більше нікого не турбувати. Крім того, завтра ж неділя. Ви, напевно, рано вставатимете до церкви?

— Тільки не я! — вигукнув Генрі.

— Ви пізніше побачите, містере Пайк, — сказала Алма, — що в цьому домі одні дотримуються неділі, інші — ні, а дехто — тільки наполовину.

— Розумію, — відповів той. — У Гватемалі я часто втрачав лік дням і, боюсь, не раз працював у неділю.

— То в Гватемалі святкують неділю, містере Пайк?

— Ага — пиячать, бешкетують і влаштовують півнячі бої!

— Ну все — їдемо в Гватемалу! — вигукнув Генрі.

Алма давно не бачила батька в такому піднесеному настрої.

Емброз Пайк зайшовся сміхом.

— Чому б і ні, містере Віттекер, їдьте. Думаю, вас там шануватимуть. Але я вже покінчив із джунглями. І тепер, напевно, піду до своєї кімнати. Коли маєш нагоду виспатися на м’якій постелі, треба бути йолопом, щоб її змарнувати. Бажаю вам обом спокійної ночі, ще раз дякую за вашу гостинність і прошу щирого вибачення у вашої домоврядниці.

Після того, як містер Пайк вийшов з кімнати, Алма з батьком сиділи деякий час мовчки. Генрі розглядав ескіз ванільної орхідеї,