Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Новини - Андрій Любомирович Войницький

Новини - Андрій Любомирович Войницький

Читаємо онлайн Новини - Андрій Любомирович Войницький
вже махнув рукою.

— Я тільки хочу пояснити, ваша честь,— все ж таки заговорив прокурор,— що прокуратурами Дзержинського і Комінтернівського районів будуть проведені перевірки за наданими під час судового засідання показами підсудного Захарченка щодо можливих фактів неправомірних дій співробітників підрозділів БНОН згаданих районів. Про результати суд буде проінформований в установленому законом порядку.

У залі хтось хихикнув, прокурор швидко сів. Захарченко тріумфально оглядав публіку з-за ґрат.

— Ваша честь, у захисту є клопотання,— піднялася Світлицька.

— Прошу,— з охотою промовив сивий.

— Захист просить суд у зв’язку з новими обставинами справи повторно викликати в якості свідка Купер Софію Павлівну. Підзахисний вказує на учасника вечірки на ім’я Саша як на можливого винуватця смерті Наталії Штос. Очевидно, що покази цього Саші потрібні для об’єктивного встановлення істини. Захист вважає за необхідне встановити особу Саші. Для цього треба ще раз опитати Софію Купер, яка, судячи з усього, добре його знає, але приховує цей факт.

Чорнявий виразно подивився на прокурора. Сивий кивнув секретарю.

— Прошу всіх встати! — гукнув секретар і виструнчився.

Зал з шумом піднявся. Встала і суддівська колегія. Сивий оголосив:

— Суд після наради на місці постановив задовольнити клопотання захисту і повторно викликати в якості свідка Купер Софію Павлівну. Суд постановив направити Купер Софії Павлівні письмове повідомлення за місцем проживання про необхідність явки до суду. Судове засідання оголошується закритим. Наступне засідання призначається на двадцять п’яте квітня, початок о дев’ятій ранку.

Матюк
1

кремою кримінальною кастою у Красномайську були «старші»: синюшні від бурякового самогону переростки з ножичками-викидушечками в глибоких кишенях шортів. Вони збивалися у зграї, що ворогували між собою, промишляли пограбуванням порожніх дач, відбирали зарплатню у п’яних колгоспників, а одного разу навіть вичистили від курей та яєць другий цех нашої птахофабрики. Це стало для Красномайська «злочином століття» і наробило більше галасу в районній пресі, ніж десяток бухих різанин.

Після інциденту директор фабрики запросив охоронну агенцію з Києва. Нові сек’юриті походжали у засаленій чорній уніформі і ретельно обшукували працівників на прохідній. Напади на птахофабрику більше не повторювалися: можливо, старших і справді налякала охорона, а може той єдиний випадок пограбування був якимсь винятком в їх дрібнокримінальній біографії. Сільські магазини з горілкою вабили їх набагато сильніше, адже кінцевою метою всіх їхніх дій було алкогольне забуття. Старші не шукали зла, вони жадали іншого метафізичного стану.

Наприклад, вони розпалювали багаття. Вогонь завжди виникав у не передбаченому для цього місці: на стадіоні, поза клубом, у квітниках, посеред дороги, біля шкільних воріт, навіть біля твого власного ґанку. Характерною особливістю розкладених старшими вогнищ була їхня, так би мовити, раптовість. Загорітися могло в будь-якому місці — хоч на даху, хоч на дереві, здавалося, й у повітрі. Ці вогнища нехтували законами фізики. Піднімаючись уночі на «Каламаджару» (так у нас називали найвищий пагорб, з якого відкривався шикарний вигляд на те, у чому майже не було на що дивитися,— тобто на Красномайськ), ти деінде бачив ці хаотично розкидані кострища — наче монголо-татарська навала зупинилася в околицях на привал, щоб уже зранку рушити у новий нищівний похід.

Навіщо вони розводили той вогонь? Чому так жадали запалити багаття?

Я ніколи не бачив, щоб старші смажили шашлик, грілися або взагалі використовували вогонь з якоюсь раціональною метою. Ні! Вони просто шпурляли в нього все, що мало властивість горіти, диміти, плавитися або розжарюватися. Гілки. Дошки. Книжки. Сміття. Ящики та картонні коробки. Пляшки. Мертвих птахів, щурів та інших тварин. Недоїдки. Шини. Запчастини від тракторів та мотоциклів. Старші палили все. Одного разу вони зірвали баскетбольний щит на шкільному подвір’ї — і також спалили.

Навіщо вони це робили? Навіщо все спалювали?

Можливо, сенсом цих аутодафе була гола естетика, безкорисливе спостереження за знищенням матерії, і нічого більше. Таким чином, через дії, старші демонстрували світові свою буттєву філософію — тотальне знищення цінностей. А якщо вже бути зовсім точним, концепцію відсутності будь-якої цінності у всьому, що їх оточувало. Дивно, що вони не спалювали людей, адже їхній меседж полягав саме в цьому — все що завгодно, живе чи неживе, може бути знищене. Отже будь-які творчі зусилля не мають сенсу, будь-яка робота — дурниця, а речі, що нас оточують,— порох, зола. Від цього лише один крок до висновку: все людство — ніщо.

Старших завжди було чути ще здалеку через ревіння мотоциклів та хриплий перегавкіт на потворному волапюці. Балдіючи від чемергесу, вони «вписували» одне одному прорізи, змагаючись за місця в тутешній кримінальній ієрархії або просто знічев’я. Кожен косив від армії — піти з власної волі до військкомату означало остаточно зіпсувати репутацію. Час від часу хтось із них пускався у біга або потрапляв під слідство, однак загальна кількість старших ніколи не зменшувалася: на місці тих, хто зник або загинув, миттю нізвідки виростали нові, такі ж несосвітенно п’яні, такі ж небезпечні.

Матюк був їхнім кишеньковим цепним псом. Заливаючись самогонним реготом, юніти сільського зла травили ним дітей, жінок, дорослих. Йому було плювати, кому вчепитися в холошу; тюрми, дитячі кімнати міліції, колонії, інші виправно-трудові установи ридали по Матюку, а

Відгуки про книгу Новини - Андрій Любомирович Войницький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: