Новини - Андрій Любомирович Войницький

І тут на мене раптом нахлинула відраза. Сім хвилин тому я був чистий і неушкоджений, посміхався сонцю й людям, які траплялися назустріч, аж ось ізнов зв’язався з придурком, і знов отримав по пиці! З якого побиту? Заради чого? Чому я взагалі за ним побіг, навіщо скинув футболку, навіщо вляпався в цю блискавичну і непередбачувану дурню?

— Що це було? — спитав я крізь зуби, коли трохи привів себе до ладу.

— По ходу — підстава,— розмірковував Саша.— Це Гесс недопрацював... Агентура гівняна... Але ж ми нарешті зрозуміли, скільки їх дійсно є. Будемо вважати це розвідкою боєм! Увечері відбудеться реванш! Повір, ми їм так наваляємо!..

Який, блін, Гесс, думав я, яка, в дупу, розвідка, що ти, сучий сину, верзеш? Ця невдала бійка остаточно виснажила мене. Напруження останніх днів, сварки з Мариною, моє подружнє життя, яке розліталося на друзки, моя клята залежність, вурдалак Біс, страшна линюча туча, яка насувається і от-от вибухне жахливим градом, психічна втома, цей тягучий суд, що почався як рутинна робота і раптом втягнув мене з тельбухами... І ось фінал — болючі удари по пиці від незнайомих спортивних хлопців замість дозвілля в сонячний день... І це ж ще не фінал! — несподівано зрозумів я. А який він, той фінал? Що далі? Я ж тільки намагався жити легко, розважатися, розслаблятися, іноді покурювати, бавитися зі смішливими дівчатами, бути таким собі Генком Муді, роздовбашем, літописцем безглуздих пустощів... Але ж це Харків, дитинко... Тут ти ходиш на роботу пішки, а не роз’їжджаєш на власному «Порше» поміж пальмами, тут тебе пресують мусора, і не на кокаїнову вечірку ти зараз прямуєш, а у райвідділ, де тобі знов дадуть по рилу... І будуть кошмарити... І недоступна Соня Купер буде реготати над твоїми невдачами...

— Що, бля, з тобою не так?!! — раптом зірвався я на Сашу.

Після вмивання він сушився, наче пес, розбризкуючи краплі з волосся на мене, на Соню, на все навкруги. Соня радісно пищала, а мене це ще більше розлютило.

— Ти ж запам’ятаєш цей день на все життя! — розреготався Саша.— Ну що б ти робив, якби мене не було? Сварився би з дружиною? Писав свої новинки для тих, хто читає лише заголовки? Ти на себе поглянь, ти ж живеш, наче срана тюлька!

От тоді я відчув справжню, чистісіньку, майже кристалізовану лють.

— А ти, значить, живеш, як лицар? — відгукнувся я, ледь стримуючись.

Саша пройшовся навколо, заглядаючи мені в очі.

— Спробуй свої яйця на вогнестійкість, ти, кисіль! — вигукнув він мені в обличчя.— Сам не здатний? Я тобі потрібен? А знаєш, чому ти протоплазма? Тому що ти всім, бля, довбаний дружок! Нашим, вашим, ментам, баригам, підорам, непідорам — усім! Ти ніякий — ось твій діагноз! Ти ходяча зона комфорту!

— А ти, барига, думаєш, ти Фрейд? — несамовито закричав я.

— Ти так і не зрозумів, хто я,— відповів він.

Я відчув утому від його хамства та самозакоханості. Соня завмерла, прикусивши нижню губу. Зараз вона дивилася на нас великими дитячими очима. І тоді я звернувся до неї:

— Він же не любить новини так, як любимо їх ми, так? — я підійшов майже впритул.— А доведеться полюбити... Зараз я повідомлю тобі одну цікаву новину. Тебе знову викликають до суду, красуне... Тобі про це відомо?

Вона майже зберегла обличчя, але в очах промайнула тінь, і я зрозумів, що вона не знала.

— Їм треба, щоб ти розповіла їм про Сашу, який був з тобою на вечірці у ніч, коли померла Наташа Штос... Що ж це за Саша, га? Адвоката ти бачила, така не відчепиться...

— Коли мене викликають? — спитала Соня аж надто серйозно.

— У середу.

— О котрій?

— О дев’ятій.

Вони перезирнулися, але жоден не вимовив ані слова. Соня закурила тонку сигаретку.

— Насправді їм потрібен ти,— сказав я Саші.

Він мовчав, і, якщо казати правду, мене дуже тішило, що він, такий говіркий хвилину тому, зараз засунув язика у дупу.

— Тобі ж нічого боятися? — комизився я.— Ти ж тієї ночі був у Турції, так?

— Нам вже час,— вирішив Саша.

Я зробив крок до нього. Біль пішов.

— Нікуди ти не підеш,— сказав я.

— Може, ти мене зупиниш?

— Не сумнівайся.

— Починається...— зітхнула Соня.

— Навіщо ти вбив її, тварюко? — спитав я на диво спокійно.

І тоді вперше я побачив Сашу Виведеного з Себе, Якому Не Похєр. Навіть