Там, де козам роги правлять - Евгеніуш Паукшта
— Так. Найважливіше ми знаємо. Нам довго не давало спокою оте широко організоване браконьєрство, а тепер усе з’ясувалося. Бідний Гасинець, нарешті він зітхне вільно... Але хто б подумав, що під боком у лісничого Марцінського...
— Я зовсім не певен, що тільки під боком...— буркнув поручик.— Треба ще попросити Клоса, щоб показав, де лежить собака і звідки стріляли в лісничого... А з тими бляшками на чоботях хлопець добре зорієнтувався.
XVII. Мокра пригода
Прострелене плече у лісничого швидко гоїлося. Гасинець не захотів навіть на кілька днів лишитися в лікарні, того ж дня повернувся додому. Сумне було те повернення. Улюблені собаки не вибігли назустріч господареві, тільки товста Мірця блискучим носом штовхала його в чобіт, добиваючись цукерки.
У Піші і в усьому районі тільки й мови було, що про темну справу з лісничим Марцінським. Наслідки грунтовного обшуку перевершили всі сподівання. Знайдено майстерно замасковану, добре обладнану нелегальну чинбарню. Це й вирішило долю Марцінського — його арештували. Вежбика, скільки не старалися, ніде не могли знайти — мов крізь землю провалився.
В Сумах помалу ставало спокійно, як було колись. Ніхто вже не нищив у лісі найціннішої звірини, один із злочинців ждав суду. Тільки отой шурин Марцінського... Шепотілися люди, буцімто Вежбик тиняється по лісах, ховається, жде чогось.
Лісничий надто Довго жив у лісі і надто добре знав людей, щоб не берегтися. Та ще тепер, коли у нього не було собаки. Увечері він ретельно замикав двері.
Мороз уже здався, відступив під прикриття ночі, страхав іще вранці, сковував заморозками відталі за день калюжі. Часом сипав сніг, одначе зима вже здавала свої позиції. Провесінь. Пішовши раз на заплаву, Метек урочисто приніс додому шовковисту пухівку. Вона розцвіла сріблом під захистом розлогого куща. Коло молодих заростей одного ранку показалися два маленькі, пухнасті м’ячики. То зайчиха вивела вже зайченят.
Тільки озеро стояло ще немов тверда, незрушна крижана плита. Але вдень по ній уже сочилися вузенькі струмочки води, які вночі знову затягувались прозорим льодом. Уранці там чудово було кататися на ковзанах.
Лісоруби на вирубках з усіх сил старалися закінчити роботу, доки в деревах не почали бродити весняні соки і не настало грузьке бездоріжжя, по якому не вивезти колод на шосе. Знову закурилися незамерзаючі болота, вкриваючись легкою хмарою пари. На кущах, які росли там поблизу, найраніше бубнявіли бруньки.
Надвечір лісничий ішов до розташованих на сонячних місцях лісових розсадників, де вже починалися весняні роботи. Виглядав, чи не летять вальдшнепи, намагався вухом уловити манливе форкання і посвист цих рудуватих, як осіненій лист, цяткованих чорних птахів. Їх ще не було, зате високо в синьому небі появився ключ диких гусей, облетів велике коло і сів десь над озером. У лісничого зринула мрійлива думка: може, вони тут і зостануться...
Борсук усе Ще спав, зашившись у стодолі під соломою. Даремно Метек заглядав туди і навіть пробував зсунути тепле накриття. Відходив незадоволений, бо йому дуже кортіло похвалитися своїм незвичайним вихованцем перед Едеком.
Розпалася юнацька ватага в Сумах. Кульчик поїхав до Варшави, там у видавництві розглядали його книжку. Надіслав коротеньку листівку, у якій було дуже характерне для Клема Повідомлення: «Моя редакторка — чудова дівчина...» Метек міг заздалегідь сказати, що далі Клем писатиме про це знайомство.
Панові Гасинцю тимчасово доручили наглядати за лісництвом Марцінського. Лісничий мав багато клопоту: дві такі території у весняну пору — то справжня мука. Тому в Пісках — так називали те лісництво — тепер був Міхал, якого на кожному кроці супроводили ворожі погляди осиротілих жінок.
Метек пробував їздити з Едеком за помічника. Але навчання так виснажило його, що хлопець не дуже справлявся з важкою роботою, коли треба було вантажити колоди на розставлені осі причепа. Може, зрештою він і подужчав би, коли б не шалений темп роботи. Едек знову далеко обігнав усі інші тягачі. У нього знову з’явилося бажання працювати, він сміявся, на весь голос виспівував за кермом фривольної пісні.
— Едек, чого ти гаруєш, як несамовитий? — якось запитав його Метек.
Вони сиділи тоді після вечері у кабінеті на м’якій кушетці. Біля ніг розляглась астматична Мірця.
Едек усміхнувся, відкинув назад давно вже не стрижене волосся.
— Не вмію повільно працювати. Зрештою можу ж я собі дозволити це, така робота буде вже не довго, останні колоди стягують з вирубки до шосе. Добре, як на квітень вистачить возити...
— Потім возитимеш дрова.
— Це ще невідомо. Добре, якщо весна буде суха, а як підуть дощі, то трактором у ліс і не поткнешся... До того ж я думаю потім зробити перерву. Такі собі канікули, як у шкільні роки. І тому повинен більше заробити. Будемо ловити рибу...— Замислився й почав уже про інше: — У тебе коли той іспит до лісової школи?
— У другій половині червня...
— Отже, у червні ти трохи готуватимешся. Це добре.
Метек вирячив очі. Адже хвилину тому Едек сказав, що вони разом ловитимуть рибу...
Залєський зніяковів. Нахилився, почав гладити м’яку шерсть Мірці.
— Бачиш... ат, що там крутити! У червні піде у відпустку Віка...
— A-а, он що, братику... Бідний Клем, йому ніколи не щастить. Хіба що та редакторка втішить. А коли Віка повернеться з Ольштина?
— Аж на початку квітня. Поїхала на три тижні.
— Переживеш якось?
— Облиш. Гарна дівка, але й без неї на світі добре.
— Е-е, мені здається, що й ти скоро закохаєшся, наче Клем.
— У мене з тим не так легко...— Едек урвав розмову.
Проте вночі він довго думав над словами товариша. Ні, мабуть, він таки не кохав. Напевно ні... Траплялося, що якась дівчина подобалась йому, і він охоче проводив з нею час.
Але ж із Вікою було зовсім інакше. Від тієї першої зустрічі, коли він лагодив їй велосипед. Йому подобалась її дотепність, гострий язик. Бо коли говорити про вроду, то Віка була не дуже гарна. Вже та вчителька Зося вродливіша за неї, може, навіть і Віля з Карвиці. Бестія, мала запросити на забаву, і ні слуху. Видно, і до неї дійшло, який він скандаліст... Отже, на вроду Віка так собі, звичайна. Але вона страшенно граціозна. Як тільки така виросла в цих лісах?
Взагалі якесь дивне це їхнє знайомство. Стрічалися вони рідко — ті зустрічі можна полічити на пальцях,— та й тоді вона або вичитувала йому за щось, або взагалі не хотіла
