Там, де козам роги правлять - Евгеніуш Паукшта

Він перевів дух.

— Ну гаразд, на щастя, є газик. Не пізніше як за півгодини міліція виїде. І директор буде, жде свою машину — він послав її до Руцяного.

Дзядонь хутенько вдягнувся. Трактор чмихнув і, круто розвернувшись, вискочив на шосе. Едек час від часу оглядався на старшого лісничого, який стояв позад нього. Обличчя у Дзядоня було суворе, на лобі — глибокі зморшки. «Віка схожа на батька,— думав хлопець,— тільки вона лагідніша».

— А знаєш, були натяки, що то сам Гасинець винищує на своїй території звірину. В районному управлінні не знали, що й думати. Я ніколи цьому не вірив, але клопоту було багато.... О, Міхал уже чекає, і Метек. А лісничого не бачу... Ну, як Метек склав іспити?

— Дуже добре. І страшенно щасливий...

Едек так хвацько завернув у двір, що мало не зачепив за ворота. Одразу вимкнув мотор. Він теж поїде, неодмінно поїде, хоча б як довелося просити старшого лісничого.

— Ну що? Їдуть? — гукав збуджений Метек.

— Їдуть. Добрий день, хлопче. І поздоровляю тебе з закінченням школи.— Дзядонь подав йому руку.

— Ой, вибачте... Добрий день...— зніяковів Метек.— Мене так схвилювала Міхалова розповідь... Спасибі за поздоровлення. Надолужив те, що пропустив за час хвороби... То як же зараз буде?

— Міліція незабаром приїде. А ми саньми... Батька немає дома?

— Доброго вам здоров’я...— озвалася, підійшовши, лісничиха.— Чоловік ще вдосвіта схопився і помчав у ліс. Казав, ніби чув постріли десь на тому березі. І ще не вернувся...— Пані Гелена дуже хвилювалася, почувши такі вісті.— Я завжди боюся за нього, коли він іде на той бік. З такими негідниками жарти кепські, в’їлися вони в мого старого.

— Нічого, пані Гелено, може, нарешті закінчаться клопоти. О, є вже сани, сідаймо... Що, ти теж? Усі?

— Я повинен, пане старший лісничий. Дозвольте, прошу...— Метек аж руки склав.

— Гаразд, їдьмо.

Щоб не гаяти часу, Метек вибрав карколомний спуск на озеро. За вуздечку вів коня по крутому схилу до пристані. Кінь ковзався, пасажири завбачливо вискочили з саней — воліли спуститися пішки.

Сани напирали, кінь не стримав їх, чвалом помчав униз, через кущі, мало не наткнувся на поручень мосту, з гуркотом вилетів на лід. Метек біг поряд, щосили вчепившись у вуздечку, нарешті майже повис на ній. Копита роз’їхалися на слизькому, кінь спіткнувся один раз і другий, але підвівся, побіг риссю, а вже потім рушив повільною ходою. Зупинилися далеко від берега.

— А хай йому лихо, чи тобі, хлопче, життя набридло?— Старший лісничий підбіг, блідий від хвилювання.

Посідали в сани, Міхал став позаду на полозах. Кінь рвонув з місця. Озеро лежало, присипане грубим шаром старого, шерехатого снігу, який узявся вже кригою, і полоззя стукотіло по ньому так, наче хто бив у калатало.

— Під’їжджай од затоки, прямо до старого лісу,— кричав Міхал.— Станемо з лівого боку біля молодняка, там далі є дорога...

Старший лісничий поглядав на годинник.

— Мали б уже виїхати.

— Не набагато вони випередять нас.

— Заждіть, заждіть, ми не повинні бути першими. Так можна сполохати їх...

Сани вже переїхали озеро і, розсовуючи сухий очерет, піднімалися на другий берег.

— Тут можна стати, звідси буде найближче.

Міхал повів на те місце, де браконьєри вбили оленя. Він любив Клишоногого, за кілька років звик і прив’язався до могутнього звіра.

— Двадцятиліток, пане старший лісничий,— повторював із жалем.— То нічого, що його вибракували, він давав собі раду. А кульгав тільки трошечки... Ось видно його сліди, так, це тут...

Лісник зупинився за розлогими кущами ліщини, поблизу зламаної сухої сосни. Показав рукою.

У глибокій вм’ятині на снігу виразно було видно вже трохи почорнілу пляму крові. Тут стояв сильний олень; влучений кулею, він рвонув угору, трошки пробіг і впав. Слід чітко показував, як усе відбувалося. Рядом валялося кілька зрубаних ліщинових гілок, теж у крові. По тих гілках браконьєри — їх було двоє, бо на снігу лишилися відбитки двох пар ніг — витягали на сани вбитого оленя.

Едек придивився і в одному місці показав старшому лісничому чіткий слід підбора з криво прибитою пластинкою. Той схвально всміхнувся.

По сліду вони пройшли до лісової дороги. Побачили розкидану купу сухого хмизу. Тут браконьєр брав гілля, яким маскував свою здобич.

— Ну, повертаймо. Вітер з того боку, може почуємо гудіння моторів.

У лісі раптом залунало спочатку просто сердите, а далі вже несамовите гавкання.

— Рекс насідає на якогось звіра,— шепнув Метек. — Батько десь близько.

Два постріли, які гучно прокотились один за одним, геть порушили лісовий спокій. Гавкання перейшло в перелякане, болісне скавуління і стихло зовсім.

— Ого! — буркнув старший лісничий і кинувся туди, звідки долинули постріли. За ним побігли троє хлопців. Метек зблід, вирвався вперед, мчав, перестрибуючи повалені дерева, обминаючи вивернуті з корінням стовбури.

Ще один постріл — довгий, зловісний — покотився лісом, з дерев злетіли, залопотівши крилами, якісь птахи, глухо впало кілька шапок заледенілого снігу.

В цьому незайманому, залишеному як заповідник, лісі була така гущавина, що навіть Метек біг уже повільніше. Вони продиралися крізь безладні зарості, перелазили, ковзаючись, через стовбури бурелому, плуталися поміж корінням, яке понуро стирчало з вивернутих дерев.

— Стій, стріляю!

— Батько! — Метек упізнав голос лісничого.

Всі вже підбігли до нього. Лісничий правою рукою тримав рушницю, впираючись нею в передпліччя. Ліва його рука безсило звисала, і з неї капала кров, падаючи яскравими цятками на білий сніг.

— Пане Гасинець, ви поранені?

— Зненацька, певно, зачаївшись, вистрілив у мене, коли я біг до Рекса... Бачите? — кивнув головою лісничий. Він був блідий, кусав губи.

Біля кривої горобини, на якій лишилося ще кілька останніх, зморщених од морозу ягід, лежав Рекс. Голова його була розбита, кров поволі застигала, чорніла...

— Хто ж то?

— Не знаю... Рекс винюхав, кинувся на нього, і тоді бандит застрелив його. Першим пострілом влучив у ногу» а вже другим добив. Шкода собаки... Я побачив, як ворушаться кущі он за тим горбиком. Побіг, а він і пальнув. Добре, що тільки в руку...

— Міхал, веди найкоротшою дорогою до Марцінського.

— Ще з кілометр буде...

— То краще саньми. Вертаймось.

Метек блискав очима і стискав кулаки, Едек аж дивувався — звідки у цього хлопця