День падіння з висоти. - Лія Серебро

-За що? - знову прохрипіла я, не маючи змоги відкашлятися.

    Мені здавалося, що Олександр тримав мене тоді за шию у висячому положенні, поставивши свою зігнуту в коліні ногу між моїх ніг для підтримки.

-Кричи! - напівтоном, люто скомандував він.

   Але він і був упевнений, що ця задуха не дозволить мені й пискнути.

«Хоч би хто-небудь увійшов!» - подумала я і руками стала що є сили лупити по стінці.

   Він одразу іншою рукою знову вдарив мене в живіт. Дихання перекрило. Усе... Я більше не могла чинити опір.